Соціальний пакет

Соціальний пакет або корпоративні пільги — це набір пільг і компенсацій за працю поза заробітної платні, який надає роботодавець за власною ініціативою. Поняття соціальний пакет не є офіційним терміном в Україні та жодним чином не регулюється законодавчо; попри це, термін «соціальний пакет» широко вживається і серед роботодавців, і серед працівників. Наявність «повного соціального пакету» є серйозною перевагою під час прийому на роботу[1].

Безкоштовні напої для працівників Google у каліфорнійському філіалі

Вживання

Поняття соціальний пакет часто плутають із соціальними гарантіями. Соціальні гарантії, на відміну від соціального пакету, є обов'язковими для роботодавця. Вони містять в собі ті права робітника, що передбачені законодавством: обідня перерва, оплачувані лікарняні та відпустку, сплату податків та інші гарантії, передбачені кодексом законів про працю. Попри це, деякі дослідники відносять соціальні гарантії до «базового» соцпакету, поряд з яким існує також мотиваційний соціальний пакет, у складі якого виокремлюють конкурентний (підвищення кваліфікації, відпочинок, розваги, корпоративні заходи, мотивація праці) соцпакет і компенсаційний, що містить відшкодування особистих витрат, пов'язаних із роботою[2].

Значення

Необхідність появи соціального пакету сформувалася на основі західних корпоративних традицій і норм ведення бізнесу, де ефективність соціального пакету вже давно перевірена практикою. Соціальний пакет у своєму вигляді сформувався в 1970-х роках у великих американських, а згодом і європейських корпораціях у зв'язку зі зростаючою необхідністю залучення та утримання кваліфікованого персоналу[3]. У країнах колишнього СРСР соцпакет спочатку надавали лише зарубіжні організації, тоді як у місцевих компаніях мотивація мала епізодичний характер і проявлялася лише у вигляді подарунків або премій з нагоди свят і в частковій компенсації особистих витрат співробітників. Із плином часу це виявилося недостатнім і для українського бізнесу, тому набір пільг, що одержав назву «соціальний пакет», поступово увійшов до загальноприйнятої практики[4]. Це пояснюється розширенням зовнішніх зв'язків і необхідності відповідати рівню корпоративної культури, а також деяким перерозподілом сил всередині бізнес-структур, унаслідок чого статус робітника почав набувати значущості.

Вартість соціального пакету може становити від третини до половини величини заробітку. В Україні зазвичай вважається за стандарт, якщо пільги соціального пакету не перевищують 10—15 % від заробітної плати працівника, а припустимі витрати на управління соціальними пакетами — 5—7 % їхньої вартості. Водночас у США та країнах Західної Європи соціальний пакет становить 40—50 % базової заробітної плати[3].

Примітки
  1. Долгополова И. В. Эффективность фирменного социального пакета: мнение сотрудников. — Научный журнал НИУ ИТМО. Серия «Экономика и экологический менеджмент» . — № 1, 2015, — УДК 331.1 (рос.)
  2. Новак, І.М. (14 лютого 2008). Соціальний пакет: особливості формування та управління. Демографія та соціальна економіка: 115–120. Процитовано 3 травня 2019.
  3. Ткаченко, О.М. (23 лютого 2011). Значення соціального пакета для українських підприємств у сучасних умовах. Інвестиції: практика та досвід (№8): 31–34. Процитовано 4 травня 2019.
  4. Менше половини українців мають «соціальний пакет» на роботі. Радіо «Свобода». 3 вересня 2010. Архів оригіналу за 4 травня 2019. Процитовано 4 травня 2019.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.