Соціодинамічна теорія засобів масової комунікації Абраама Моля

Культуру та продукти культури можна визначати як особливий товар, підпорядкований поняттям собівартості та соціальної цінності. Від величини останніх залежить розвиток культури.

• Існує цикл (контур) культури — перетворення творчими особистостями буденних елементів навколишнього середовища в функціонуючі об'єкти культури, що передаються каналами засобів масової комунікації.
• Випадковий відбір із середовища елементів культури засобами масової інформації, а потім заснований на певних критеріях, але також випадковий повторний їх відбір споживачами дозволяє говорити про ітерацію культури.
• Ітерація елементів культури призводить до кристалізації стилю мислення в напрямку виборів людей, що отримують інформацію через ті чи інші канали (їх вибір спрямовуватиме контент цих каналів). В результаті наявності фільтрів в системі масової комунікації може виникати «заморожування» знань, якому мають протистояти інтелектуали.
• Завданням засобів масової комунікації має бути інвентаризація знань, підвищення коефіцієнту різноманіття культури для того, аби суспільство споживало не тільки те, до чого воно звикло, а й повною мірою використовувало надбання культури. Моль зазначає, що на практиці цю функцію виконують великі міжнародні організації, наприклад, ЮНЕСКО, різноманітні фонди, а не засоби масової комунікації, бо останні у відборі інформації керуються критерієм її доступності, а не важливості. Коефіцієнт культурної значимості інформації мав би визначатись філософами культури певної міжнародної організації.

Проблемою в теорії масової комунікації є те, що саме передавати в ширший соціальний контекст, адже для засобів масової інформації, зокрема для радіо, сьогодні важливими є вже не технічна сторона організації процесу, а вироблення таблиці цінностей та цілей комунікованого контенту.

• Управляючі засобами масової комунікації могли б послуговуватись розробленими економістами та географами коефіцієнтами впливу, які є мережами рівного оточення для даних індивідів, визначають «перспективність подій». В роботах Ципфа йдеться про те, що відстань між точками в системі координат, що вводить в дію просторово-часовий фактор як термін доступності, що визначає значимість повідомлення. Формулу кількості телефонних розмов між жителями двох міст його учні застосували для визначення важливості повідомлень, що її їм надає місцева газета залежно від віддаленості, чисельності населення місцевості.

• Канал передачі культурного повідомлення — будь-який матеріальний провідник, за допомогою якого повідомлення передається від передавача А до приймача Б. Передача може відбуватися в просторі (зорові повідомлення, звукові, телеграфні тощо); в часі, зберігаючи повідомлення на тривалий термін (друкований текст. грамплатівки. фотографії, магнітофонні записи тощо); в просторі й часі одночасно, адже швидкість передачі повідомлення будь-яким просторовим каналом є обмеженою. Канали можуть бути природні (як от зір, слух — щодо яких індивід сам є приймачем інформації) та штучні чи технічні (приймачем виступає який-небудь механізм чи пристрій, а повідомлення такого пристрою потім можуть використовуватись людиною за допомогою природних каналів чи іншими пристроями).
• «Повідомлення — це кінцева впорядкована множина елементів сприйняття, взятих з деякого „набору“ і об'єднаних в деяку структуру.»[2]

Культура є великою кількістю повідомлень. Серед них можна виділити звукові (мова, музика, мова почуттів, шум, мова речей), зорові (знакові повідомлення друкованого тексту), повідомлення форм (природних і штучних), художні повідомлення.[3] Проте незалежно від специфічних особливостей кожного з способів передачі повідомлень, усі вони підпорядковуються законам теорії комунікації. Для здійснення акту комунікації необхідні відправник, який вибирає з певного набору знаків, впорядковуючи їх за певними законами, часово-просторовий канал передачі повідомлення та отримувач, який сприймає сукупність форм, закономірностей і значень, закодованих в знаках, що складають повідомлення. Комунікація уможливлюється саме спільністю наборів знаків відправника та отримувача. З цього виплаває також і вимога спільності сприйняття повідомлення в момент відправлення відправником та отримувачем. Якщо в наборі знаків отримувача певний знак, закладений в повідомлення, буде відсутній, він буде ним прийнятий, але не ідентифікований як знак. Замкнутий ланцюг комунікації утворюється тоді, коли відправник та отримувач почергово міняються ролями, як, наприклад, в телефонній розмові. Масове поширення повідомлення передбачає знаходження відправника в якій-небудь віддаленій від отримувача в часі та просторі точці. Повідомлення, що комунікуються, можна розглядати в двох напрямках. По-перше, досліджуючи множину повідомлень чи якусь їх категорію, можна визначити конкретну природу використовуваних ними наборів знаків — «фізику» повідомлень. По-друге, аналіз способів відбору та комбінування знаків надається для дослідження статистичних закономірностей передачі повідомлень певними каналами комунікації — створення теорії інформації.

Демагогічна, догматична, еклектична та соціодинамічна доктрини ніколи не існують в чистому вигляді. В тій чи іншій пропорції вони завжди присутні в культурній політиці усіх засобів масової комунікації. На практиці дані доктрини послуговуються інструментами культурної політики, серед яких виділяють соціокультурні служби, службу з переробки повідомлень, засоби контролю за «кінцевою продукцією культури». За допомогою них, з одного боку, здійснюється контент — аналіз (якнайповніше виявлення «культурем» суспільства), а з іншого боку — встановлення культурної цінності аналізованих в певний момент часу подій. Документалісти грають велику роль в упорядкуванні всього культурного знання, його каталогізації, внаслідок чого документалістика постає як «загальна теорія культури». Якісне продукування та поширення культурного продукту здійснюють також сучасні організації, які займаються вибудовою картини культури, її якісним та кількісним аналізом на систематичній основі. До них належать інформаційно-документальні служби, редакції великих словників, наукові та практичні організації, дослідницькі центри тощо.
Служба переробки елементів культури робить важливі повідомлення доступними для споживачів культури. Здатність синтезувати повідомлення залежить від наявного у споживача набору знаків та часу для їх сприйняття. Останнє можна полегшити завдяки збільшенню «надлишковості» (зрозумілості) змісту повідомлень — розширення кількості знаків без збільшення вмісту повідомлення.
Система розміщення (включення) повідомлень в канал комунікації — в оточення суб'єкта-отримувача — також є важливим засобом застосування соцікультурних доктрин. Факторами такого розміщення для радіо є доступність каналу, його вибір та привабливість (хто, що, коли і з якою увагою слухає), які одночасно виступають індикаторами рівня впливу. Різні доктрини, залежно від їх природи, застосовують різні стратегії для донесення повідомлення до споживача: якнайдовше утримування споживача в рекламному полі; створення резонансу з отримувачами, які здатні передавати естафету переконання іншим; визначення мінімального необхідного рівня уваги до повідомлення, а відтак знаходження його місця в мережі передач.
Служба контролю за "кінцевим продуктом завершує структуру засобів масової комунікації. Вона створює «соціокультурну таблицю» для кожного моменту функціонування засобів масової комунікації через, наприклад, перевірку ключових слів та ідей, читабельність та сприйняття на слух, визначення співвідношення між естетичною та семантичною сторонами повідомлення тощо.

Головним наслідком соціодинамічної теорії культури є те, що вона виявляє зв'язок між споживачами та творцями культури — творчими особистостями. Оскільки індивіди завжди перебувають в певному культурному полі, воно визначає їх можливості. Від того, що було створено, залежить те, що буде створено, а відтак, кумулятивність культури. Власники засобів масової інформації часто недооцінюють можливості використання впливу радіо для поширення культурних продуктів. Загалом, проблема використання ресурсів суспільства для загального культурного підйому має топосоціологічний характер, тобто йдеться про розміщення центрів культури на певним чином структурованій території. Кількість «культурем» — продуктів культури — визначає «наповнення» ними території. Від останнього залежить, чи будуть споживачі культури мати можливість знайти джерело культурного розвитку в межах досяжності. Досяжність визначається здатністю подолати фізичну втому, психологічними затратами, пов'язаними з даною дією, часовим бюджетом, що витрачається на переміщення. Концепція передбачає, що засоби масової комунікації, зокрема радіо та телебачення, змінюють класичну картину закономірностей культурного розвитку, адже проникають в саму «оболонку повсякденного життя» індивіда, не вимагаючи від нього психічних чи фізичних затрат. Крім цього, культурний розвиток залежить і від рівномірного розподілу власниками засобів масової комунікації продуктів культури на певній території. Перетин різних видів діяльності масової комунікації у великих центрах цивілізації сприяє їх творчому потенціалу, однак саме концентрація в них певних ресурсів означає відсутність цих ресурсів в інших місцях. Одним з можливих способів вирішення цієї проблеми міг би бути розвиток конвергентності девайсів[4], за допомогою яких культурні продукти поширюються медіа. Адже зосередження функцій кількох девайсів в одному механізмі допомагало б поширювачам культурного продукту економити ресурси, одночасно зосереджуючи звільнені час та зусилля на забезпеченні повноти та різноманітності повідомлень у «непопулярних» районах. Іншим можливим варіантом, до якого варто прагнути, могла б бути дезінтермедіація — прямий, безпосередній доступ споживача до медіа-ресурсу. Прикладом дезінтермедійованого простору частково може бути мережа Internet, де споживачі можуть обирати з величезної кількості доступного культурного продукту самостійно.

Поширення засобами масової комунікації культурем не завжди визначається їх важливістю для суспільства, а часто — доступністю. Системи масової комунікації потребують для свого функціонування доктрини як «технічні систематизатори». Ці доктрини завжди використовуються людьми «доброї волі» — керівниками засобів масової комунікації — і в кожному окремому випадку функціонують у змішаному вигляді. Серед доктрин концепція Абраама Моля розглядає демагогічну, догматичну, еклектичну та соціодинамічну. В основі доктрин лежать особливі служби: соціокультурна, служба з переробки повідомлень. служба з контролю за культурною продукцією, система розміщення. Отже, соціодинамічна теорія визначає основні форми функціонування засобів масової комунікації та поширення ними продуктів культури, що є важливим для спрямування цих процесів в напрямку культурного розвитку людства, який є основою для вдосконалення мислення людини.

• Нормативні теорії в медіа
• Медіа-освіта
• Критична теорія (соціологія масових комунікацій)
• Соціологія масових комунікацій
• Масова комунікація