Спиш (комітат)

Адміністративний поділ комітату Спиш

Списький Град

Сучасне географічне розташування Спиша

Село Ждяр в Бельянських Татрах

Списький коміт́ат знаходиться в басейнах рік Горнад і Попрад, також на півночі — Дунайця і Вагу — на заході.

Основні гори: Західні Карпати — їхня частина гірський масив Західні Бескиди, гірські масиви Списька Маґура і Левоцьких гір, та їхній хребет П'єніни, невелика частина Високих Татр, Східних Татр (Бельянські Татри) та Словацьких Рудних Гір на півдні.

Історичний регіон Спиш. Заставлені землі зображені відтінками зеленого

Територія Спишу пізно заселена, спершу словаками з півдня, поляками з півночі, пізніше (13 в.) німцями (спиські міста). Доказом того що русини-українці є корінними мешканцями цього краю, є наприклад село Рускіновце — (sk:Ruskinovce) (назва говорить сама за себе) звісне з 13 ст. століття. Традиції руської церкви на Спиші були особливо сильними. З 886 і до 1300 р.у Підградді Списької Капітули існувало руське єпископство засноване Гораздом у Стритенському монастирі, остання згадка про який походить із 1274 р. У 1312 р. Карл Роберт нищив усі руські монастирі і тоді ж було зруйновано і цей монастир.

В 1412 році 13 ділянок території Спишу Угорщина передала Польщі як заставу за великий грошовий кредит. У зв'язку з неповерненням кредиту ці землі на понад три століття увійшли до складу Польщі, і були повернені Угорщині лише в результаті першого поділу Польщі.

Спиш був однією зі спірних територій польсько-чехословацьких прикордонних конфліктів, що відбувалися після утворення обох країн в 1918 році у зв'язку з неврегульованістю питання про кордон.

Спиш належав до Угорщини (частина у 15 — 18 ст. до Польщі) і становив до 1919 Списький комітат, тепер входить до складу Словаччини (Пряшівський та Кошицький край) і Польщі. Українці заселюють північну і східну частини Спиша (Старо-Любовнянську округу) — частково суцільно (площа 230 км²), частково етнічними островами (найбільше на північному заході висунений о. — с. Остурня). Число українців у Спиші близько 15 000, вони живуть майже винятково в селах і займаються хліборобством та розводять худобу; у селах на північному заході довгий час мав значення мандрівний промисел, зокрема дротярство.

З XII століття головним містом регіону спершу був Списький Град, а з XVI століття — Левоча. В наш час найбільшим містом Спиша є Попрад.

Пізній історичний центр Спишу — Левоча: ратуша та Собор св. Якуба

Після утворення ЗУНР українська етнічна частина комітату повинна була увійти до її складу згідно з «Тимчасовим основним законом» від 13 листопада 1918 року.

До 1919 року Спиш була адміністративно-територіальною одиницею в Угорського королівства. З 1919 Спиш входить до складу Словаччини та маленька частина до Польщі.

Населення 172.900 чол. (1910). Площа Спишу в 1910 році становила 3654 км². Переважна частина була заселена словаками та німцями, менша, північна, входила до складу української етнографічної території. Як видно з переписів населення Спишського комітату за 1900 та 1910 роки — тільки за це десятиріччя зменшилось русинів з 14,333 т.(8.3 %) до 12,327 т.(7.1 %), та греко-католиків які без сумніву були походженням русини-українці з 22,189 (12.9 %) до 19,638 (11.4 %). Незначно збільшилась частка православних — з 68 до 326 осіб, це було пов'язано з ідеологією москвофільства та похідної ідеології повернення в православ'я з греко-католицизму. Ще більшу різницю ми бачимо між переписами 1869, 1891 та 1910 років.

У 18 столітті русинів-українців було тут ще більше — 1720 році : 47,7 %, 1782 : 21,4 %, а у 1795 : 13,9 %.[3]

Це було наслідком мадяризації та набагато більше словакизації русинів-українців. Стосовно німців переважав процес мадяризації.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Семенюк Свіятослав. Український путівник по Словаччині. Львів, 2007.348 с.