Пряшівський край

Пряшівський край складається з 13 округів (районів):

• Бардіїв (округ)
• Вранов-над-Топльоу (округ)
• Гуменне (округ)
• Кежмарок (округ)
• Левоча (округ)
• Меджилабірці (округ)
• Попрад (округ)
• Пряшів (округ)
• Сабінов (округ)
• Свидник (округ)
• Снина (округ)
• Стара Любовня (округ)
• Стропков (округ)

Територія Пряшівського краю є водночас самоврядною територіальною одиницею (словац. samosprávny uzemný celok) — Пряшівськм самоврядним краєм (словац. Prešovský samosprávny kraj) і поділяється на населені пункти (села та міста). Межі Пряшівського самоврядного краю збігаються з межами Пряшівського краю. Органами Пряшівського самоврядного краю є:

• Рада / Парламент Пряшівського самоврядного краю (словац. Zastupiteľstvo Prešovského samosprávneho kraja), який складається з 62 депутатів.
• Голова Пряшівського самоврядного краю (словац. Predseda Prešovského samosprávneho kraja) — Петер Худік.

На території Пряшівського краю знаходиться 650 населених пунктів, у тому числі 23 міст: Бардіїв, Ганушовце-над-Топльоу, Гуменне, Ґіралтовце, Кежмарок, Левоча, Липани, Меджилабірці, Подолинець, Попрад, Пряшів, Сабинів, Снина, Списька Бела, Списька Стара Вес, Спиське Подградє, Стара Любовня, Стропков, Свидник, Світ, Великий Шариш, Високі Татри, Вранов-над-Топльоу.

Мапа Пряшівського краю

Пряшівський край знаходиться на півночі Східної Словаччини. На півночі межує з Польщею, на сході з Україною, на півдні з Кошицьким краєм, на заході з Банськобистрицьким та Жилінським краями. Обіймає північну частину трьох колишніх угорських жуп: Списької, Шариської і Земплінської та Собранецький повіт Ужанської.

Пряшівський край охоплює низку географічних районів: західну частину Східних Карпат, частини Низьких й Західних Бескидів, Латиської низовини і Центральних Словацьких Карпат. Східна частина Пряшівщини — на схід від р. Цірохи має типову для Східних Карпат смугову будову, що полягає в чергуванні поздовжніх гірських високих смуг з нижчими заглибинами. Тут у напрямі з півдня на північ виступають: вулканічний Вигорлат (найвищий верх — 1076 м) з підгір'ям, відділений Внутрішньою Карпатською долиною (вздовж Цірохи й Ублі від Середнього Бескиду (найвищий верх 1221 м). Найбільшу частину Пряшівського краю займає Низький Бескид (найвищий верх — 1 002 м), найнижча частина Карпат (зокрема Ондавське низькогір'я). На захід від широкої долини Топлі й Бардіївської котловини простягаються частини Західного Бескиду — Чергівські гори (1 157 м), відокремлені від Списької Маґури (1 259 м) і Левоцьких гір (1290 м), утворених з легко зфалдованого флішу. Південний захід Пряшівського краю займають Солоні (або Пряшівські) вулканічні гори (1092 м), широка Кошицько-Пряшівська улоговина (вздовж Горнаду й Ториси), а далі на захід — масиви (Словацькі Рудні гори — 1 240 м, гранітовий Бранисько — 1 172) і котловини (Списька) Центральних Словацьких Карпат. Південно-східну частину Пряшівського краю займає західна частина Потиської (східно-словацької) низовини. Низка вигідних перевалів — уздовж Ториси-Попраду, Тилицький (688 м), Дукельський (502), Лупківський (651) й інші полегшують сполучення з північним узбіччям Карпат.

В Пряшівському краю можна вирізнити такі краєвиди:

• середньогірський (висота хребтів до 1 000, винятково до 1 300 м);
• низькогірський (зокрема Ондавське низькогір'я, також Бардіївське, Зборівське та ін.; висота до 600 м);
• Латиська низовина;
• Кошицько-Пряшівська майже рівна улоговина;
• Середгірська Списька котловина.

Клімат Пряшівського краю помірковано континентальний, менш континентальний і тепліший порівняно із Закарпаттям. Він міняється залежно від висоти. Середня річна температура від 3° С у найвищих гірських масивах до 10° С на Потиській низовині; температура липня — 14-21° C, січня — від −8 до −3° C; кількість атмосферних опадів 580—1100 мм. Кількість опадів для Пряшева (висота 257 м): 8,3, 19,1 і −3,9° C; 631 мм.

Урожайніші ґрунти поширені лише на Потиській низовині й Кошицько-Пряшівській улоговині (дерново-підзолисті глеюваті та глейові ґрунти і — найурожайніші — буроземи). У горах основні ґрунти — маловрожайні опідзолені лісові ґрунти.

Рослинність розподіляється (залежно від висоти) на ряд природних біогеоценозів: лісостепова рослинність з дубовими лісами і заплавними луками на Потиській низовині й Кошицькій улоговині; в горах до висоти 400 м поширені дубові ліси, найбільшу площу займають букові ліси, вищих — ялини і смереки; у гірських масивах Західного Бескиду переважають ялиново-букові й смерекові ліси. Ліс займає у горах близько 40 % всієї площі.

На 1 км² Пряшівського краю живе в середньому 90 мешканців. Населення розміщене нерівномірно: найгустіше заселені Потиська низовина (80) і Пряшівська улоговина (близько 100), найслабше — гірські масиви Західних Бескидів, Солоні гори, Вигорлят і Середні Бескиди. Ледве 1/4 населення живе в містах; найбільше їх на пограниччі гір і низовини. Найвизначнішим містом є Пряшів (93 000 меш.) та Попрад, від 30 — 50 000 мають: Михайлівці, Гуменне і Бардіїв; від 20 — 30 000: Снина, Требішов; від 10 — 20 000: Стара Любовня, Свидник, Стропків; 5-10000: Сабинів, Сечовце, Меджилабірці; менше 5 000: Зборів й ін. За винятком Пряшева і Михайлівців, міста Пряшівського краю мали до 1950 р. торговельно-адміністративний характер, менші — с.-г.-торг.; тепер щораз більше значення має промисловість.

Пряшівський край завжди належав до економічно найвідсталіших частин держав, у межах яких перебував. Населення жило майже винятково з сільського господарства, яке велося у карликових господарствах та на примітивному рівні. Деяка частина людності працювала на лісових роботах та на сезонових працях поза Пряшівським краєм, зокрема (до 1914) під час жнив у глибині Угорщини. Невелике значення мала домашня і кустарна промисловість (ткацтво, обробка дерева тощо) та мандрівні зайняття (дротярство у півн.-зах. частині краю). Велику підтримку населенню давали емігранти зі США: деякі з них поверталися з заробленими грошима, ін. допомагали родинам, які залишилися в краю. Чималі зміни у нар. господарстві Пряшівського краю наступили з 1950 у зв'язку з колективізацією сіль. господарства, деякою індустріалізацією й електрифікацією, поширенням фахової освіти, інтенсифікацією транспорту тощо.

До 1950 промисловість, за винятком невеликих зав. — деревообробних і харч., майже не існувала. Згодом розвинено такі її галузі: легку, деревообробну, хім., будів. матеріалів тощо. Найбільшим пром. осередком є Пряшів, менші: Михайлівці (швейна промисловість), Бардіїв (шкіряна, швейна), Гуменне і Стражське (хім.), Снина (будів. матеріалів), Бранів (деревообробна), Требишів (харч.) і ряд менших осель з місц. промисловістю.

Пряшівський край слабо забезпечений зал. шляхами. Важливий шлях, який сполучає Словаччину з Україною (Кошиці — Чоп); поперечні шляхи, які в'язали колись Угорщину з Галичиною (з Кошиць уздовж Ториси і Попраду до Тарнова та з Будапешту через Лупківський перевал до Перемишля і Львова) втратили після 1918 своє значення; більше значення має залізниця Пряшів — Вранів — Гуменне. Сильно збільшився автотранспорт, який сполучає тепер важливіші оселі П.; найважливіший шлях: Пряшів — Михайлівці — Ужгород.

• Офіційний вебсайт Пряшівського самоврядного краю (Bratislavský samosprávny kraj)
• дані Статистичного уряду Словаччини за 2009 рік- Пряшівський край

1. Nižňanský Branislav, Harčár Ján a kol.: Prešov, Prešovský okres a Prešovský kraj. Geografické exkurzie. Katedra geografie a geoekológie Fakulty humanitných a prírodných vied Prešovskej Univerzity, Východoslovenská pobočka Slovenskej geografickej spoločnosti, Okresný úrad Prešov, Prešov, 1998.
2. Dugas Dionýz: Víta vás Prešovský kraj, Dino, Sabinov, 2002.
3. Jiroušek Ladislav: Prešovský kraj, Robert Vico, 2002
4. Valentovič Martin: Profil regiónu Slovensko- Východ, Prešovský samosprávny kraj, Prešov, 2006.

	Польща
Жилінський край		Україна
Банськобистрицький край	Кошицький край