Спогади тієї, що вижила

Події роману розгортаються в найближчому майбутньому на території Великої Британії, де суспільство розпалося через невстановлену катастрофу, яку називають «Криза». Нове суспільство, яке виникає після краху нового, зберігає багато рис зі старого світу, але принципово відрізняється. Ті сили, які виконують функції уряду в посткризовій країні, не в змозі закріпити свої повноваження та здійснюють незначний контроль над населенням. Можна почути випуски новин, а правопорядок підтримують вартові та жменька поліцейських. Освіта існує для залишків заможних верств, тоді як школи для бідних виступають як апарат армії та призначені для контролю над населенням. Обмежена комерційна життєдіяльність продовжується, але для отримання дефіцитних товарів потрібно брати участь у прибиранні.

До початку подій, описаних у романі, ситуація в суспільстві починає погіршуватися, руйнується фундамент старого суспільства. Автор описує людей, які виїжджають за місто, а порожні полиці вказують на дефіцит їжі. Діє система нормування, проте банди мігрують через міський квартал, блокуючи жителів, яких вони атакують. Багато сусідів оповідача хочуть виїхати з міста, оскільки ситуація погіршується.

Оповідач, жінка середнього віку, яка живе тихим життям у квартирі, проте спокій несподівано закінчується «опікою» над дівчинкою-підлітком на ім'я Емілі Картрайт та її собакою Гюго. Оповідач прагне догодити новим супутникам та наполегливо працює над тим, щоб Емілі мала високу думку про неї. Вона часто відзначає компетентність та акуратність Емілі та замислюється над метою перебування дівчини. Сама Емілі розумна й прониклива, але також доволі замкнута. Оповідач та Емілі певною мірою насолоджуються компанією одне одного і, здається, утворюють між собою мовчазну згоду терпимості.

Цей ідилічний час (за словами оповідача) закінчується, коли банда молоді оселяється на території громади. Емілі виходить назустріч їм, але повертається, коли вони її дражнять та погрожують Гюго. Пізніше того ж вечора вона знову зустрічається з бандою, і цього разу залишається задоволеною собою. Повернувшись додому, вона зауважує оповідачеві, що члени банди можуть принаймні задоволені собою. Це в поєднанні з абразивною кмітливістю Емілі створює конфлікт між нею та оповідачем, хоча останній згодом відмовляється від зауважень до Емілі та залишається непохитним.

По мірі дорослішання Емілі проявляє все більше ознак підліткового віку. Вона розробляє власний одяг, потім набирає вагу й старанно працює, щоб стати привабливішою. По мірі розвитку історії, група однодумців з громади починає формувати власну банду за зразком попередніх банд, які відвідували громаду. Емілі з радістю приєднується до них у своїх нічних пригодах. Незабаром стає очевидним, що банда збирається залишити громаду, й оповідач вважає, що Емілі піде з ними. Однак Емілі конфліктує з ними через вимогу позбутися від Гюго. Вона намагається познайомити його з бандою, але нічого з цього не виходить. Наступного дня троє членів банди вирушають до квартири, де живуть Емілі та оповідач з наміром з'їсти Гюго, але їх відганяє присутність Оповідача. Емілі дізнається про цю подію й вирішує, що на цей момент не може залишити напризволяще свого давнього супутника. Невдовзі банда розколюється на дві групи, й Емілі залишається з тією групою, яка вирішує не залишати громаду.

Емілі дорослішає. Поза увагою оповідача суспільство починає повертатися до доіндустріального стану, а сільське господарство стає дедалі поширенішим у місті. За декілька кварталів від Емілі молодий чоловік на ім’я Джеральд організовує розкуркулених дітей у нову групу й починає створювати нову банду. Емілі зближується з Джеральдом, вони стають фізично близькими. Вплив Емілі в громаді продовжує зростати, і незабаром її розглядають як одного з лідерів молоді. Одного разу оповідач повертається додому й помічає відсутність деяких речей у квартирі. Емілі дізнається про цю крадіжку й наказує злодіям (дітей, якими вона керує) повернути вкрадене, демонструючи владу над дітьми та свою здатність захищати оповідача, який до цього моменту захищав її. Потім вона веде оповідача нагору, де на верхніх поверхах багатоквартирного будинку утворився процвітаючий ринок.

Натхненний своїми успіхами, Джеральд продовжує зміцнювати контроль над групою своїх послідовників. Емілі часто допомагає йому, хоча в них починають виникати суперечки, коли Джеральд шукає інших партнерів. Зрештою, Джеральд (який, на думку оповідача, має занадто добре серце), усиновляє диких дітей, які заселили каналізацію, та приймає їх до банди. Однак діти брудні та злі, а їх поведінка призводить до краху колись добре керованої банди Джеральда. Люди громади збираються, щоб обговорити, що робити з дітьми, коли приїжджає поліція та розганяє мітинг. Побоюючись, що очі влади (описані як «вони») звернули на громаду, багато сусідів оповідача тікають до інших місць.

Минають місяці й суспільство продовжує руйнуватися. Діти диких нібито перебувають під контролем Джеральда, але часто бешкетують серед тих сусідів, які залишилися. Води не вистачає, каравани та торговці часто зазнають нападу, навіть уряд починає відмовлятися від частин міста. Емілі та оповідач проводять більшу частину свого часу в квартирі спілкуються з дітьми через стосунки Емілі з Джеральдом, але обоє бояться нападу в майбутньому, оскільки діти активно грабують та вбивають інших людей вночі. До цього моменту більшість мешканців мікрорайону вирушили до земель на північ та захід від міста, про які, начебто, немає жодних відомостей. Врешті-решт, діти нападають і на Джеральда, в той час як він відмовляється вірити в те, що такі маленькі діти можуть зрадити його. Емілі здатна врятувати Джеральда й поспішає в його квартиру. Зіткнувшись із похмурим існуванням, невелика група Емілі, Джеральда, Гюго та Оповідача засинає, очікуючи нападу від дітей. Оповідач прокидається, виявивши, що перед нею відкрилася стіна і з іншого боку лежить новий світ. Емілі веде групу крізь неї, після чого вони вступають у новий, кращий світ, коли стіни розчиняються.

Періодично оповідач згадує попередні події, розмірковуючи про певну стіну (див. вище) у своїй квартирі, яка обійшла простір та час. Багато з цих видінь стосуються сумного дитинства Емілі під опікою суворої матері та батька, який був перебував далеко від дівчинки. Наприкінці роману дивна нова сім’я головного героя пробивається через мірні бар'єри, через стіну, й прямує у набагато кращий світ.

Автор роману Доріс Лессінг стверджує, що цей роман виріс із «дуже прихильного» плану написати автобіографію у мріях[1].

За словами Дженні Діскі, Емілі частково спирається на образ Діскі, який декілька років жила разом з Лессінг у підлітковому віці[2].

«Доріс Лессінг не боїться зруйнувати бар'єр, який відокремлює основний потік від фантастичного, щоб відпустити людський світ», - пише Марлін С. Барр у своєму нарисі «Супутник науковій фантастиці». Вона стверджує, що феміністичні науково-фантастичні романи, такі як «Спогади тієї, що вижила», дають альтернативну точку зору, яка «розчинить стіни, які ув'язнюють жінок у сексистській реальності»[3]. Однак викривлення простору та часу, представлені в цьому романі, змусили вченого Бетсі Дрейн назвати це «провалом», зазначивши, що зрушення між реалістичними та містичними кадрами неможливо прослідкувати[4]. У нью-йоркському «Огляді книг» відзначається кінцівка, в якій Емілі веде інших головних героїв через стіни в іншу реальність, «нагадує про те, що Техніколор зникає на заході сонця»[5].

На сторінках «Нью-Йорк Таймс» зазначається: «Повідомлення Лессінг, впізнаване з її попередньої роботи, близьке до «Ми повинні любити один одного або померти» В. Х. Одена». Нехважаючи на те, що ми неминуче зазнаємо поразки та зневіри, нам все одно потрібно дбати про інших людей[6].

Свідомість стає фізичною межею, зображеною стіною будинку оповідача: «кімнати та сад поза ним — це ділянки несвідомого, які вона досліджує»[7]. Містичний вимір надається мовчазним схваленням автора, коли вона дозволяє головним героям уникнути антистопічної реальності, проходячи крізь стіну[8].

Інша тема — це розпад як механізованої західної культури, так і дорослої електронної особистості[5].