Справедлива війна

Справедли́ва війна́ (лат. bellum iustum, англ. just war, нім. gerechten Krieg) — морально допустима війна, яка відповідає певним критеріям. Теорія справедливої ​​війни оформилася в рамках середньовічної католицької теології до XIII століття в працях Августина і Фоми Аквінського, а також у протестантського мислителя Гуго Гроція, хоча її основи були закладені ще у Аристотеля і Цицерона. Справедлива війна допускає війну лише в певних випадках, займаючи проміжне положення між мілітаризмом і пацифізмом.

Головний етичний парадокс справедливої ​​війни — санкція на вбивство заради припинення вбивства.

Умови справедливої ​​війни

• «Законна декларація»: війна повинна бути оголошена
• Носити оборонний (а не агресивний) характер, захищати національний суверенітет і територіальну цілісність. Однак мислимі справедливі війни за межами своєї країни
• Метою її повинен бути мир (а не знищення)
• Переможець повинен проявляти великодушність до переможених (без ненависті)
• Війна повинна бути останнім засобом

Іноді до правил справедливої ​​війни відносять не залучення цивільних осіб (на цьому особливо наполягає Резолюції ООН № 2444 від 19 грудня 1968), відмова від повалення уряду або розорення ворожої країни.

На цих підставах деякі християнські богослови вважають, що ядерна війна не може бути справедливою.