Стадниченко Володимир Якович

Володи́мир Я́кович Стадниче́нко (нар. 20 червня 1936, місто Кременчук, тепер Полтавська область) — публіцист, кандидат історичних наук (1982), заслужений журналіст України (1996), громадський діяч. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1982)[1]. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Народний депутат України 1-го скликання. Член Ревізійної комісії КПУ в 1981—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1990—1991 роках.

Володимир Якович Стадниченко
Народився 20 червня 1936(1936-06-20) (85 років)
Кременчук, УРСР
Громадянство УРСР
 Україна
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Знання мов українська
Посада Народний депутат УРСР 11-го скликання
Народний депутат України I скликання
Нагороди
Премії
Звання
Заслужений журналіст України

Життєпис

Народився 20 червня 1936 року в місті Кременчуці в родині військовослужбовця.

У 1954—1958 роках — студент факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

У 1959—1963 роках — кореспондент газети «Радянська освіта».

Член КПРС з 1963 року.

У 1963—1983 роках — літературний працівник, відповідальний секретар, заступник редактора, редактор «Робітничої газети».

13 вересня 1983 — 5 серпня 1988 року — голова Державного комітету Української РСР по кінематографії.

У 1988—1993 роках — редактор газети «Радянська Україна» (з 1991 — «Демократична Україна»).

У січні 1993 — січні 1995 року — 1-й заступник голови Державного комітету України з охорони державних таємниць у пресі та інших засобах масової інформації[2].

У січні 1995 — лютому 1997 року — заступник міністра у справах преси та інформації України[3][4].

У вересні 1996 — вересні 1999 року — заступник голови — науковий секретар Комітету Державних премій України імені Тараса Шевченка. З вересня 1999 року — заступник голови Комітету Державних премій України імені Тараса Шевченка.

Потім — на пенсії в місті Києві.

Доробок

Автор книг:

  • «Тайвань: крок у XXI вік. Журналістські записи на рисовому папері» (1998) — відзначена Міжнародною журналістською премією 1999 року
  • «Чиста земля. Правдиві і щирі свідчення, вільні журналістські нотатки шукача істини в глибинах часу, в просторах світу» (2000)
  • «Іду за Сковородою. Сповідь у любові до Вчителя» (2002)
  • «Лоно Дунаю. Природа мовчить дедалі голосніше» (2006)
  • «Сафарі: сон наяву. Стооке полювання на кенійську «велику п'ятірку»: лева, леопарда, носорога, буйвола і слона» (2007)
  • «Зелений дзвін» (2008)
  • «Садівник щастя» (2012) — відзначена Премією імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності 2012 року.

Нагороди, відзнаки

Див. також

Примітки
  1. Стадниченко Володимир Якович
  2. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 січня 1993 року № 5 «Про заступників голови Державного комітету України по охороні державних таємниць у пресі та інших засобах масової інформації».
  3. Указ Президента України від 2 січня 1995 року № 6/95 «Про призначення В. Стадниченка заступником Міністра України у справах преси та інформації»
  4. Указ Президента України від 25 лютого 1997 року № 169/97 «Про звільнення В. Стадниченка з посади заступника Міністра України у справах преси та інформації»

Посилання

‎

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.