Статут Бенедикта

Статут Бенедикта (лат. Regula Benedicti) — книга заповідей написаних Бенедиктом Нурсійським (480-547) для ченців, що живуть общиною під керівництвом абата. Починаючи приблизно з 7-го століття вони (правила) були також прийняті жіночими спільнотами. Протягом 1500 років свого існування, книга заповідей стала значним провідником для західного християнства, що жило в чернечій громаді. Суть Статуту підсумовується в девізі Бенедиктинської Конфедерації: pax ("мир") і традиційне ora et labora ("молись і працюй").

Regula, 1495

У порівнянні з іншими заповідями, самоврядування передбачає помірний шлях між індивідуальним завзяттям і шаблонним інституціоналізм; через цю золоту середину воно було широко популярним. Бенедикт був занепокоєний потребами ченців у монастирському середовищі, а саме питаннями: встановлення належного порядку, для формування розуміння родинної природи людини, а також забезпечення духовним батьком для підтримки і зміцнення аскетичних зусиль людини та її духовного зростання, що потрібно для виконання людського покликання, обоження.

Бенедиктинці дотримувались Статуту святого Бенедикта протягом п'ятнадцяти століть, таким чином Ссвятий Бенедикт іноді вважається засновником Західного чернецтва. Однак, немає жодних підтверджень того, що Бенедикт мав намір засновувати релігійний орден в сучасному сенсі, і до Пізнього середньовіччя, він не згадувався як засновник"Ордену святого Бенедикта". Його Статут написантий як керівництво для індивідуальних, автономних громад, і донині всі Бенедиктинські Будинки (і громади) залишаються самоврядуваннями. Перевагами виступають - наголос на автономії, а також тісний зв'язок між громадами і споглядальний спосіб життя. Сприймається як недоліки: географічна ізоляція від важливих заходів у сусідніх громадах.