Строфоїд

Строфоїд — строфоподібна єдність віршових рядків довільної кількості. Обсяг строфоїда не повинен переходити верхню межу строфічних утворень, тобто 18—20 рядків. Якщо зазначений обсяг перевищено, то це вже не строфічний, а астрофічний вірш, тобто йдеться тільки про композиційний поділ тексту на фрагменти. Рима бере активну участь в утворенні строфоїда, але римування не окреслює строфи, а утворює з рядків ланцюгове сполучення, для якого характерні наскрізна рима, часті перенесення (переважно на місці можливого строфоподілу) і єдність змісту. Строфоїди — явище, досить поширене у строфіці творів Т. Шевченка. Вони становлять перехідну форму від строфового типу віршування до астрофічного вірша. Таким 19-рядковим строфоїдом є вірш «Марку Вовчку», де є три основні способи римування — суміжне, кільцеве й перехресне, два найпоширеніші види рими — чоловіча й жіноча, але розміщення цих рим не дає підстав для виділення строф. Перенесення 5, 7, 12 й 17 рядків також роблять неможливим строфоподіл. Зразки строфоїда вбачаються також у поезіях І. Франка (деякі вірші із збірки «Зів'яле листя»), Г. Чупринки, М. Семенка («Тов. Сонце»), Є. Плужника («Галілей»), І. Світличного («Курбас»), М. Некрасова («Кому на Руси жить хорошо») та ін.