Ступінь (музика)

Сту́пінь (рідше — щабе́ль[1]) — порядкове місце (нім. Leiter, Tonleiter), рух якою сприймається як перехід від одного елемента до іншого, що можна трактувати як прояв руху і розвитку засобами звуковисотної структури[2]. Термін «ступінь» може використовуватись як щодо певного ладу, так і до звукової системи в цілому.

Ступені ладу

У європейській музиці панівне положення мають діатонічні семиступеневі лади, що обумовило виділення 7 ступенів. Ступені ладу нумеруються від першого до сьомого вгору і позначаються римськими цифрами. З відмінністю між двома основними типами звуковисотної організації — одноголосної і багатоголосної — під терміном «ступінь» мається на увазі не тільки окремий звук гами, але також і побудований на ньому як на основному тоні акорд.

Крім цього, кожен зі ступенів може мати певну назву залежно від його положення в ладі і взаємин з іншими ступенями. У мажорно-мінорних ладах це:

    • I — тоніка;
    • II — верхній (спадний) ввідний тон;
    • III — верхня медіанта;
    • IV — субдомінанта;
    • V — домінанта;
    • VI — нижня медіанта (субмедіанта);
    • VII — нижній (висхідний) ввідний тон.

Іноді умовно використовується поняття VIII ступеня (тоніки наступної октави), званої верхньою тонікою.

Той чи інший звук залежно від свого положення в тональності може бути будь-яким зі ступенів. Так, нота C (до) в тональності C-dur (до мажор) є першою сходинкою, а, наприклад, в тональності В-dur (сі-бемоль мажор) — другий тощо

I, IV та V ступені (тоніка, субдомінанта і домінанта відповідно) називаються головними ступенями ладу; II, III, VI та VII — побічними.

Взаємовідносини ступенів у ладу

Взаємовідношення ступенів у мажорно-мінорних ладах характеризуються їхнім тяжінням. Так, тоніка є найстійкішим ступенем і не тяжіє нікуди. Домінанта в акордовому прояві має найяскравіше тяжіння до тоніки і тому нерідко використовується як модулюючий акорд в іншу тональність. Субдомінанта як гармонічна функція тяжіє більше до домінанти, ніж до тоніки. Ввідні тони (II і VII ступені) яскраво тяжіють до тоніки у мелодичному вигляді, в гармонічному вигляді ця тяга проявляється слабше. Найменше тяжіння виявляють медіанти (III і VI ступені) як у вигляді просто ступенів, так і у вигляді гармонійних функцій (тризвуків).

В інших ладах народної музики (лідійський, міксо-лідійський, фригійський та ін), в штучних ладах (дванадцятитонова гама, цілотонова гама), а також у різних видах пентатоніки (лади з п'ятьма ступенями) внутрішньо-ладові відносини зовсім інші. У деяких з них навіть тоніка перестає бути найстійкішим ступенем.

Ступінь звукоряду

Під ступенем звукоряду зазвичай розуміється звук, що входить в загальну музичну систему (і відповідно потрапляє в її звукоряд). Сучасна європейська музика має в основі 12-ступеневий звукоряд, проте оскільки в період її становлення виключне значення мали семиступеневі діатонічні лади, історично склався поділ звукоряду на основні і похідні ступені. Основні ступені — це ступені, які мають власні назви, назви ж похідних отримують, змінюючи назви основних. На письмі кожному з ступенів звукоряду відповідає певна нота, завдяки чому назви нот та ступенів звукоряду збігаються.

Складова система найменування

Склалася в середні століття і заснована на початкових складах строф гімну святому Йоанну «Ut queant laxis». В процесі еволюції 7 основних ступенів звукоряду (і, відповідно, 7 нот) отримали такі назви: Do, Re, Mi, Fa, Sol, La, Si (український варіант: До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі). Похідні ступені позначаються за допомогою застосування знаків альтерації до основних ступенів.

Буквенна система найменування

Буквенна система найменування, також середньовічного походження, заснована на буквах латинського алфавіту. Основні ступені позначаються за порядком так: c,d,e,f,g,a,h. Невідповідність алфавітному порядку пояснюється тим, що спочатку першої основної щаблем вважався звук ля (a), а за ним йшов звук сі-бемоль, що позначався буквою b. Згодом замість звуку сі-бемоль основне значення набув звук сі, позначений наступного по порядку невикористаної буквою h. Американці використовують альтернативну систему нотації (т. зв. «наукова нотація»), в якій нота «сі» позначається як b замість h

Похідні ступені позначаються за допомогою додавання до позначення основний щаблі одного з закінчень: is для підвищення на півтон, isis для підвищення на цілий тон, es для пониження на півтон і eses для пониження на тон.

Примітки
  1. В українській музикознавчій літературі можна зустріти обидва терміни. В довіднику Є. Юцевича стаття «Щабель» перенаправляє на статтю ступінь.
  2. Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)

Література
  • Способин Игорь Владимирович. Элементарная теория музыки. — М. : Кифара, 2003. — С. 182. — ISBN 5-901980-01-8.
  • Авраамов A. О трезвучии 2-й ступени мажора. — «Музыка», 1915, No 205, 213;
  • Глинский М. Хроматические знаки в музыке будущего. — «РМГ», 1915, No 49;
  • Горковенко A. Понятие ступени и проблема строя. — «СМ», 1969, No 8;
  • Albersheim G. Die Tonstufe. — «Mf», 1963, Jahrg. 16, H. 2.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.