Субетнос

Субе́тнос — за теорією Льва Гумільова - етнічна одиниця в структурі етносу, що займає проміжне становище між мікроетнічною одиницею (людиною, родиною, консорцією — носіями етнічності) та етносом, існування якої пов'язано з усвідомленням групових особливостей тих або інших компонентів культури.

Субетнічні утворення формуються на базі конвіксій — достатньо усталених груп людей, позначених єдністю побуту та родинними зв'язками, котрі, у свою чергу, виростають з консорцій — недостатньо ще стійких утворень, але об'єднаних однією історичною долею. До числа консорцій (буквально об'єднаних долею) можна віднести дружини, банди, артілі, гуртки, секти, ватаги, ехи. Усталені консорції перетворюються на конвіксії (прикладом чого можуть бути (чумацтво, козацтво та ін.), а уцілілі конвіксії — на субетноси (скажімо черкаси, севрюки, козаки, русини). Терміни введені Л. Гумільовим і поза пострадянським простором не використовуються.

Субетноси становлять головну етноутворювальну одиницю, призначення якої — підтримувати шляхом внутрішньоетнічного неантагоністичного суперництва етнічну цілісність, особливо необхідну на такій стадії етногенезу, як зародження етносу. Існує закономірність: спрощення етнічної структури до одного субетносу призводить до деградації етносу або ж до його руйнації, у той же час надмірне ускладнення етнічної структури веде до певної сепарації частини субетносів та етнографічних груп. Прикладом останнього процесу можуть бути черкаси і севрюки, що розчинилися в українському етносі в XVII—XVIII ст.