Султанат Гова

З початку XIV ст. на південому заході острова Сулавесі утворилося 2 вождіства (раджанапати) Таллок і Гова, що вели тривалі війні між собою та сусідами. 1365 року їх згадано як васалів імперії Маджапагіт. У 1540-х роках Гова і Таллок об'єдналися в єдину державу.

1605 року раджа Караенг Матовая Тумаменага Рі Агаманна прийняв іслам, змінивши своє ім'я на Алауддін та прийнявши титул султана. З цього часу починається історія султаната Гова. З 1607 року активно проводив ісламізацію. Водночас залучав до портів іноземних торгівців, сприяючи посередницькій та міновій торгівлі. Спочатку налагодив стосунки з португальцями, згодом голландцями. 1613 року надав право англійцям звести в Макасарі власну факторію. Водночас велися іспішнівійни проти бусіських держав Сулавесі: в 1609 році переможено Соппенг, 1610 року — Ваджок, 1611 року — Боне.

Поступово наміри голландців панувати на Сулавесі та Моллукських островах призвели до конфлікту з султанатом, який також прагнув підкорити південний і центральний Сулавесі. Сутички велися з 1615 року. Вона тривала у 1666—1669 роках і отримала назву макасарської. На боці голландців виступив давній ворог султанату Гова — султанат Боне.

1673 року за умовами мирної угоди голландці отримали величезну контрибуцію і право на порт Сомба Опу (його було зруйновано), де звели факторію і форт (отримав назву Роттердам). Поступово навколо них виникло нове місто, відоме наразі як Макасар. В свою чергу султанат Гова поринув у політичну кризу, з якої зміг вийти лише у 1710-х роках. Разом з тим постійно посилювався політичний і економічний вплив голландців.

1904 року керівництво Нідерландської Ост-Індії почалася наступ на держави сулавесі, намагаючисьїх повністю підкорити. 1906 року внаслідок поразки султанат Гова втратив незалежність й був перетворений на одне з регенств. 1936 року відновлено статус султаната, але без значної влади. 1960 року після утворення республіки Індонезія султанат офіційно ліквідовано і перетворено на регентство 2-го ступеню Гова.

На чолі стояв султан, що спирався на родичі та знать. Частину знатних титулів було збереженоз часів існування раджанапату Гова-Таллок. Шляхта мало право на особисте ім'я та ім'я даен (прізвище). В свою чергу шляхта поділялася на вищу (анак тікно) й нижчу (анак церак). Вища шляхта отримувала титул караенг (на кшталт володар або пан) з додаванням назви власного володіння. Головний радник султана був караенгом Тумабікарабутти. Простолюдини називалися ата й були обмежені в правах.

Інував своєрідний уряд тумайлаланг, що спочатку складався з 3 міністрів. На чолі стояв старший тумайлаланг (тоа), що займався фінансами і зовнішніми спрвкаамми, іншіми справами керував молодший тулайлаланг (лоло)

Пінісі

Основу становили рибальство і торгівля. В значній кількості вирощували і експортували рис. Місцеві жителі були відомими в регіоні суднобудівникам, зводили судна пінісі (двощогловий вітрильник) і ломбо.

• Hefner, Robert W.; Horvatich, Patricia (1997). Robert W. Hefner; Patricia Horvatich (eds.). Islam in an Era of Nation-States: Politics and Religious Renewal in Muslim Southeast Asia. University of Hawaii Press. ISBN 978-0-824819576.
• Cummings, William (2002). Making Blood White: Historical Transformations in Early Modern Makassar. University of Hawai'i Press. ISBN 9780824825133.
• Jürgen G. Nagel: Der Schlüssel zu den Molukken — Makassar und die Handelsstrukturen des Malaiischen Archipels im 17. und 18. Jahrhundert — eine exemplarische Studie. Verlag Dr. Kovač, Hamburg 2003, ISBN 3-8300-1081-8
• Esteban, Ivie Carbon (2010). The Narrative of War in Makassar: Its Ambiguities and Contradictions. Sari — International Journal of the Malay World and Civilisation.
• Watson, Noelle (2012). Asia and Oceania: International Dictionary of Historic Places. Routledge. p. 900. ISBN 9781136639791.