Сурасундарі

Сурасундарі (англ. Surasundari, непал. सुरसुन्दरी) — в індійській архітектурі і мистецтві молода жінка, що символізує красу, витонченість і чуттєвість[1]. Її характерними рисами є виражені форми жіночого тіла — груди, стегна, вузька талія, округлі риси обличчя з пухкими губами й широкими очима, — а також прикраси, ручні та ножні браслети, сережки та намиста. Сурасундарі одягнена в традиційний індійський одяг, прозорий дхоті, що частково закриває нижню частину тіла, а також пояс із дорогоцінними каменями. У ряді композицій Сурасундарі може бути подана без одягу, наприклад, в сценках в Кхаджурахо[2].

Сурасундарі
Втілення краси та чуттєвості
Міфологія індуїзм, буддизм, джайнізм
Значення імені небесна краса
 Медіафайли у Вікісховищі

Назва образу походить від слів «сура» (небо) і «сундарі» (краса), тобто «небесна краса» або «небесна красуня». Сурасундарі також називають Рамбха (Rambha), Девангана (Devangana) або Маданіка (Madanika)[1]. У Пуранах ім'ям Сурасундарі названа дочка бога води Варуни і Сунадеві[3].

Походження образу

Вперше образ небесної красуні з'являється при оформленні архітектурних пам'яток буддизму і джайнізму з II століття до нашої ери. Образ символізував одночасно привабливість і мінливість земної краси. Буддійський поет Ашвагхоша, що жив у I—II століттях нашої ери в Північній Індії, описує історію «Саундарананда» («Про Нанді та Сундарі») у світлі буддистських догм. В її основі лежить сюжет — печаль зведеного брата Будди Нанди, разлученного з коханою. Будда переконує його в тому, що обраниця так само потворна в порівнянні з небесними апсарами, як мавпа в порівнянні з нею. Потім, коли Нанда бажає вже апсару, учень Будди Ананда наставляє його в тому, що задоволення навіть з небесними жінками є таким самим тліном, як і з земними. Нанда старанно віддається споглядальній практиці і стає архатом[4].

У буддійських і джайнських архітектурних пам'ятках фігурують чуттєві образи Сурасундарі у формі скульптур та барельєфів. У Бархуті, Санчі, Бодха-Гаї, Матхурі та інших місцях паломництва зображені чуттєві жіночі фігури у формі якші, Салабанджики та природних духів. У міру витіснення буддизму індуїзмом образ Сурасундарі був успадкований в традиції індуїстських храмів. Сурасундарі стала невід'ємною частиною архітектури індійських храмів на початку IX століття. У «Шилпа-Пракаша» (Shilpa-Prakasha), тантричному трактаті про архітектуру, що датується ІХ століттям, заявляється про необхідність прикраси храмів образами Сурасундарі: «Як будинок без жінки, як  утіхи без жінки, так і без Сурасундарі, монумент буде малоцінним і не принесе плоду».[1] У тексті «Кширнарна» (Kshirarnava), що датується XV століттям, стверджується, що Сурасундарі повинна прикрашати стіни храму, при цьому її погляд повинен бути спрямований вниз для того, щоб вона здавалася скромною[5].

Примітки
  1. Dehejia, 2012.
  2. Bowie, 1965.
  3. Surasundari. Wisdomlib. 2018.
  4. Шохин В. К. Ашвагхоша / Отв. ред. М. Т. Степанянц. — Индийская философия: энциклопедия. — М: Восточная литература, 2009. — С. 127—128. — ISBN 978-5-02-036357-1.
  5. Dehejia H. and Paranjape M. Saundarya. — Samvad India Foundation, 2003. — С. 49. — ISBN 978-81-901318-0-3.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.