Сусанна і старці (Тінторетто)

Сюжет картини заснований на розповіді з Книги пророка Даниїла (Дан.13) зі Старого Заповіту. Історія не канонічна (її немає у єврейському тексті, вона існує лише у перекладеному з єврейського на грецьку мову варіанті — Септуагінті).

Місце дії — у Вавилоні епохи полонення там єврейського народу. Чарівна жінка заможного юдея Йоакіма, Сусанна була предметом жадань двох старців, які влаштували пастку, аби оволодіти нею у саду, де молода жінка зазвичай купалась, без служниць. Коли Сусанна відіслала служниць і роздяглась, старці вийшли зі свого укриття. Вони пригрозили їй, якщо вона не віддасться їм, то вони обвинуватять її у перелюбстві — злочині, що карався смертю. Сусанна не поступилася на лестощі і шантаж старців, які притягнули її до суду, неправдиво обвинувативши її у перелюбстві з молодим чоловіком. Засуджену до смерті жінку, в останній момент врятував пророк Даниїл, який окремо допитав старців і виявив суперечливі версії і неправду.

Художники доби Ренесансу часто у своїх картинах використовували цю історію як гарний привід зобразити жіноче тіло.

Деталь

Цей шедевр венеціанського маньєризму є результатом особливого синтезу римсько-флорентійського відчуття форми з венеціанським підходом до живопису, спрямованого на передачу кольору і атмосфери. «Сусанна і старці» — твір Тінторетто, який зовсім не здається виконаним у поспіху (у чому художника часто дорікають). Він написаний тонко і віртуозно, ніби овіяний ніжною і сріблясто-блакитною прохолодою, відображає свіжість і легкий холодок.

Сценографія полотна побудована навколо ліричного епізоду, коли Сусанна занурена у споглядання неоскверненої природи. Сусанна виходить з купальні, а її ліва нога ще занурена у воду. Світло надає фігурі яскравості, виокремлюючи її у всій блискучості, підкреслюючи складну і пишну зачіску, сережку, що відблискує у вусі, браслети на зап'ясті, коштовності і м'яку білу тканину. Ідилія Сусанни контрастує з майже карикатурною незграбністю двох старців, що за нею підглядають. За всією цією ідилією, таємно виглядаючи зі своїх укриттів, у навмисно недолугих позах спостерігають старці (один — ближче, на передньому плані у нижньому лівому куті, інший — вдалині).

Головний герой полотна — це світло: художник використовує дзеркало перед Сусанною, аби посилити промені світла, що розливаються по білому тілу. Окрім цього, за допомогою дзеркала Тінторетто здійснює майстерну гру контрастів світла і тіні. Антураж задуманий як справжня театральна сцена: поглиблення перспективи надає композиції динамізму. Лаштунки у вигляді дерев й огорожі насправді обмежують простір сцени, на якій розгортається дійство. Тінторетто ретельно зображує численні деталі сцени, такі як коштовні предмети туалету Сусанни: гребінь, шпильку для волосся, вазочку для крему, нитку перлів і персні. Перед глядачем представлений лише епізод старозаповітної історії, однак знання її результату створює особливий емоціональний контекст для сприйняття картини.

• Вольфганг Прохаска. «Венский музей истории искусств. Живопись». — Лондон : Scala Publishers, 2011. — 128 с. — («Музеи мира») — 7000 прим. — ISBN 978-34-065-2756-2. (рос.)
• «Музей истории искусства. Вена». Под редакцией Сильвии Боргези = Kunsthistorisches Museum. Vienna. — /Пер. с ит. — М. : ЗАО «БММ», 2007. — 144 с. — (Великие музеи мира) — 3000 прим. — ISBN 978-88-370-2769-8. (рос.)
• ТОМ 71. // Колекція: «ВЕЛИКІ ХУДОЖНИКИ»: у 80 т. «Якопо Тінторетто». — К. : ПрАТ «Комсомольська правда - Україна», 2012. — 48 p. — («Великі художники») — 7000 прим. — ISBN 978-966-2492-00-2. (рос.)