Сьєнтифікос
Сьєнтифікос (ісп. Los Científicos) — група олігархів, наближених до мексиканського президента Порфіріо Діаса. Назва походить від ісп. Científicos — вчені, оскільки група дотримувалася наукового (технократичного) підходу до перебудови Мексики.
Історія Мексики | |
---|---|
| |
До відкриття європейцями | |
Колоніальний період | |
Війна за незалежність | |
Перша Мексиканська імперія | |
Перша Федералістична республіка | |
Централістична республіка | |
Американо-мексиканська війна | |
Друга Федералістична республіка | |
Громадянська війна | |
Французька інтервенція | |
Друга Мексиканська імперія | |
Диктатура Порфіріо Діаса | |
Мексиканська революція | |
Мексиканське економічне диво | |
Теперішній час | |
Портал «Мексика» |
Сьентифікос були представниками середнього класу: колишні адвокати, журналісти, чиновники. Своїм становищем сьєнтифікос були зобов'язані виключно президенту Діасу. Група сьєнтифікос не було підтримки в армії чи у владних колах штатів[1].
Сьєнтифікос дотримувалися філософії позитивізму. Популяризація цього вчення почалася ще в 1860-х роках, коли послідовник Оґюста Конта Ґабіно Барреда організував Національну підготовчу школу в Мехіко, з якої згодом вийшли багато мексиканських лідерів[2]. Тому сьєнтифікос прагнули керувати державою за допомогою наукових методів[3]. Поєднуючи ідеї позитивізму і соціального дарвінізму[2], сьєнтифікос вважали корінне населення нездатним до модернізації Мексики. Тому вони намагалися копіювати європейський досвід та залучати до країни європейських колоністів. Важливим пунктом програми сьєнтифікос було залучення європейського капіталу[4], щоб створити противагу американським інвесторам. Сьєнтифікос намагалися примирити ліберальну ідею політичної свободи з консервативною вимогою порядку і стабільності[2].
Однак вони часто зловживали своїм становищем. Наприклад, вигідні концесії можна було придбати, тільки заручившись їх підтримкою. Або сьєнтифікос могли, знаючи, де пройде залізниця, заздалегідь через підставних осіб скупити ці землі, а потім продати їх державі в кілька разів дорожче[4].
Серед істориків немає єдиної думки щодо ролі сьєнтифікос[5]. Історик Алан Найт зауважує, що влада сьєнтифікос, незважаючи на все їх багатство і зв'язки, була обмеженою і походила від Порфіріо Діаса. Їх вплив простягався лише на Мехіко, де сьєнтифікос мали посади в міністерствах і Конгресі та ділові контакти. За рідкісним винятком вони не володіли ніякою владою в провінції[6]. Також було б спрощенням ототожнювати цю групу з Порфіріо Діасом. Сьєнтифікос були лише однією з груп, що належали до еліти, і президент не завжди дослуха́вся до їхніх порад[5]. Так, наприклад, інша впливова група, яку підтримувала національна буржуазія, складалася з великих поміщиків і колишніх генералів, очолюваних Бернардо Реєсом[7].
З моменту утворення групи і до своєї смерті 1895 року лідером сьєнтифікос був тесть Порфіріо Діаса — Ромеро Рубіо. Потім його місце зайняв Хосе Лімантур[8]. Одним з головних ідеологів групи був історик Хусто Сьєрра[9]. Також до сьєнтифікос належав Еміліо Рабаса.
Примітки
- Платошкин, Т. 1, 2011, с. 69.
- Coerver, 2004, с. 84.
- Альперович и др., 1958, с. 14.
- Платошкин, Т. 1, 2011, с. 69—70.
- Coerver, 2004, с. 85.
- Knight, 1986, с. 24.
- Платошкин, Т. 1, 2011, с. 70—71.
- Платошкин, Т. 1, 2011, с. 70.
- Альперович и др., 1958, с. 16.
Література
- Coerver D. M., Pasztor S. B., Buffington R. Mexico: an encyclopedia of contemporary culture and history. — Santa Barbara, California : ABC-CLIO, 2004. — 621 p. — ISBN 978-1-576-07132-8.
- Knight A. The Mexican Revolution: Porfirians, liberals, and peasants. — Cambridge University Press Press, 1986. — ISBN 9780521244756.
- Альперович М. С., Руденко Б. Т. Мексиканская революция 1910—1917 гг. и политика США. — М. : Соцэкгиз, 1958. — 336 с.
- Платошкин Н. Н. История Мексиканской революции. Истоки и победа 1810—1917 гг. — М. : Университет Дмитрия Пожарского : Русский Фонд содействия образованию и науке, 2011. — Т. 1. — 432 с. — ISBN 978-5-91244-034-2.
Посилання
- Алексей Черняев. Сьентификос:технократы по-мексикански. Terra America. Архів оригіналу за 6 вересня 2014. Процитовано 2 травня 2016.