Сільське господарство Азербайджану

Землеробство і скотарство виникли на території Азербайджану за неолітичного періоду. У епоху енеоліту вони стали основою господарства родових общин. У першій половині 1-го тисячоліття до н. е. почалося винекнення держав на території Азербайджану. Одним з них було Атропатена, що виникло наприкінці 4 ст. до н. е., у якому інтенсивно розвивалося сільське господарство.[1]

У перших століттях нашої ери на території Азербайджану відбувався процес інтенсивного розвитку землеробства, скотарства, розведення винограду, плодових культур, баштану. У 3-5 століттях склалися феодальні відносини, селяни виплачували продуктову ренту феодалам. До середини 3 століття південь Азербайджану було підкорено Сасанідами. Наприкінці 5 — початку 6 століть на залежній від них території Азербайджану, як і у Ірані, розповсюдився Маздакітський рух, що представляв зокрема протест проти феодальної залежності.[1]

У 5-7 століттях ширше почали використовувати плодоносні землі та впроваджувати штучне зрошування.[1]

У 9-10 століттях на території Азербайджану виникла низка феодальних держав. Відбулося посилення феодальної залежності селян. У середині 11 століття Азербайджан зазнав нападу тюркомовних племен, очолених династією Сельджуків, що призвело до занепаду господарства осілого населення. З послабленням влади Сельджуків у 12 столітті відбувся новий підйом сільського господарства.[1]

У 1230-х роках Азербайджан було завойовано монголо-татарами. На завойованих територіях утвориллася держава Хулауїдів. За їхньої влади, що тривала до 1360-х — 1370-х років, було знищено зрошувальні канали, плодоносні ниви перетворені на пасовища. Сільське господарство занепало.[1]

В середині 16 століття весь Азербайджан входив до складу держави Сефевидів. Знову почали оброблятися орні землі, було відновлено зрошувальні системи.[1]

У 2-й половині 18 століття на території Азербайджану існувало близько 15 держав — ханств. Вся земля формально вважалася власністю ханів, але фактично більша її частина перебувала у власності світських феодалів — беків і агаларів. Частина земель належала релігійним установам. Великими землевласниками були також знать кочових племен. Основну масу селян становили прикріплені до землі райяти. Менш чисельну групу селян становили ранджбари — особисто-залежні селяни, що не мали власного господарства. Крім того, були зляти — кочовики-скотарі, що залежали від кочової знаті[1]

Радянський агітаційний плакат 1936 року.

Після приєднання Азербайджану до Російської імперії, феодальні відносини у ньому збереглися. У 1870 році було проведено селянську реформу.[1]

Не зважаючи на розвиток промисловості наприкінці 19 століття, Азербайджан залишався переважно сільськогосподарським краєм.[1]

У 1900-х роках у Азербайджані нараховувалося 330 тис. дрібних селянських господарств. В період Першої світової війни значно скоротилися посівні площі під сільськогосподарськими культурами, особливо під бавовником.[1]

Після встановлення в Азербайджані радянського режиму у колишніх власників було конфісковано 1300 тис. десятин землі. До 1940 року 99 % селянських господарств було занесено у колгоспи.

У 1967 році у валовому продукті на сільське господарство припадало 14,9 %, в республіці було 1095 колгоспів і 305 радгоспів. Площа зрошуваних земель становила 1088 тис. га. Тваринництво давало 25 % прибутків колгоспів і радгоспів.[2]

У 1990-х роках У Азербайджані вирощували виноград, бавовну, тютюн, цитрусові і овочі. Перші три види продукції становили більше половини від загального обсягу виробництва, а на останні два в сукупності припадало ще 30 %. Тваринництво, виробництво молочних продуктів, а також вина також є важливими продуктами сільського господарства.[3]