Сіон Соно

Шіон Соно виріс біля затоки Мікава. Його дитинство пройшло під знаком особливої суворості батьків, «мало схильних до щастя»[4] .

Свої перші вірші Шіон Соно опублікував у віці 17 років[5], згодом вступив до університету Хосей[5] в Токіо. Саме там він почав знімати фільми, в першу чергу короткометражки. 1987 року фільм «Квітковий шлях чоловіка»[6], у якому він був співавтором, режисером та зіграв головну роль, отримав четверте місце на кінофестивалі Піа[7] . Ця нагорода разом із грантом дозволила йому зняти свій перший повнометражний фільм «Велосипедні зітхання» (Jitensha toiki), який фийшов на екрани 1990 року

Паралельно з режисерською кар'єрою Сіон Соно активно брав участь у русі Tokyo GAGAGA, лідером якого він був. Рух проводив свої акції на вулицях Токіо. Протягом багатьох днів учасники групи проводили демонстрації з декламацією віршів, висловлюючи таким чином дискомфорт токійського суспільства 1990-х років[8] . Саме з цією групою молодих людей Сіон Соно зняв 1995 року «Поганий фільм», проект, який з фінансових причин на деякий час залишиться незавершеним: монтаж буде закінчено аж 2013 року[9] .

Режисер залишався вірним своїм першим поетичним і антиконформістським поривам, які й зробили його неповторним режисером. Не вагаючись він вставляв у свої фільми вірші або робив їх тривалістю чотири години (пор. Викриття кохання).

Сіон Соно одружився з акторкою Мегумі Кагуразака, яка знялася у понад десяти його фільмах, зокрема у фільмах «Холодна риба»» (2010) та « Винен у романі» (2011)[10] .

Фільми Сіон Соно загалом похмурі, їх зараховують до піджанру фільмів жаху сплеттер (через надмірність сцен з кров'ю), на що також вказували на багатьох фестивалях. Так, у 2001 році він створив ажіотаж із фільмом Suicide Club, перша сцена якого показує радісне самогубство на станції метро близько півсотні старшокласниць. Наскрізною темою в його фільмах є провал сімейного щастя. Сіон Соно у своїх фільмах звертається до ролі жінки в японському суспільстві та часто бачить її зведеною до об'єкта, нездатною висловлювати свої природні бажання, щоб не видати себе за «погану жінку». Постійною темою в нього є розпад суспільства та його інститутів (сім'ї, а також релігії у « Викритті кохання»). Загалом, можна сказати, що Сіона Соно дуже надихають різноманітні недуги японського суспільства. Ідея фанатизму через відсутність орієнтирів або пошук відомості через анонімність, нав'язану індивідуалізмом – цим темам зокрема присвячені фільми Love Exposure and Suicide Club .

Сіон Соно без вагань звертається до сексуальності та збочень, намагаючись відокремити фізичні й психічні збочення від суспільних.

Для режисера, за його словами, постійним надхненням у кінематографі була поезія та власні почуття, які виникали під час написання вірші[11] . Його перший короткометражний фільм « Я — Сіон Соно». ! (Ore wa Sion Sono da !!), особиво яскраво показує значення, яке має поезія в його творчості. Саме тому у Сіона Соно спочатку камера була лише засобом висвітлення поезії. Він заявляв, що через свою сором'язливість завжди уявляв себе романістом і поетом, а не режисером[12] .

Улюбленим письменником Сіона Соно є Едогава Рампо, один з найвідоміших японських авторів детективних романів і оповідань, засновник ero guro nansensu, мистецького руху, що поєднує еротику з жахливими та гротескними елементами. Твори Сіона Соно цілком відповідають цьому руху[12]

За свої фільми Сіон Соно отримав такі нагороди:

Austin Fantastic Fest

• 2007 Найкращий фільм — Екусуте

Берлінський міжнародний кінофестиваль

• 2006 — Приз читачів від «Berliner Zeitung» — Дивного цирку
• 2009 — кінопремія «Калігарі» — « Любовне оголення»
• 2009 — Премія FIPRESCI — «Любовне оголення»

Кінофестиваль Fant-Asia

• 2003 – Відзнака «Ground-Breaking Film» за Клуб самогубців
• 2003 — ВІдзнака Fantasia Ground-Breaker за Клуб самогубців
• 2009 — Найкращий азійський фільм — Любовне оголення
• 2009 — Найінноваційніший фільм — Любовне оголення
• 2009 — Спеціальний приз журі — Любовне оголення

Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах

• 2005 — премія «Дон Кіхот» — Обідній стіл Норіко
• 2005 — Особлива згадка — Обідній стіл Норіко

Кіноконкурс в Майнічі

• 2010 — Найкращий режисер — Любовне оголення

Крім того, Сіон Соно був номінований на такі нагороди:

Нагороди Азійсько-Тихоокеанського екрану

• 2009 — за режисуру — Love Exposure

Нагороди Азійського кіно

• 2010 — Найкращий режисер — Любовне оголення

Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах

• 2005 — Кришталевий глобус — Обідній стіл Норіко

• Sion Sono: Jisatsu Circle (自殺サークル). Kawade Shobō Shinsha, Tokio 2002, ISBN 4-309-01462-3, Roman zum Film
• Sion Sono: Yume no Naka e (夢の中へ). Gentōsha, Tokio 2005, ISBN 4-344-00789-1, Roman zum Film
• Satoshi Miki, Ryō Iwamatsu, Sion Sono, Kerarino Sandrovich, Rempei Tsukamoto: Jikō Keisatsu (時効警察). Kadokawa Shoten, Tokio 2006, ISBN 4-04-873687-6, Roman zur Fernsehserie
• Sion Sono, Nanami Kamon, Masao Higashi: Exte Kaidan (エクステ怪談). in: Masao Higashi (Hrsg.): Kurokami ni Urami wa Fukaku. Kaminoke Horror Kessakusen (黒髪に恨みは深く : 髪の毛ホラー傑作選). Kadokawa Shoten, Tokio 2006, ISBN 4-04-380402-4
• Satoshi Miki, Sion Sono, Kerarino Sandrovich, Manabu Asō, Joe Odagiri: Kaettekita Jikō Keisatsu (帰ってきた時効警察). Kadokawa Shoten Tokio 2007, ISBN 978-4-04-873782-1, Roman zur Fernsehserie
• Sion Sono: Ai no Mukidashi (愛のむきだし). Shōgakukan, Tokio 2008, ISBN 978-4-09-386241-7, Roman zum Film

• Офіційний вебсайт (японська)
• Тексти про фільми Сіона Соно на Critic.de