Сірко Іван Миколайович

Народився в селянській родині. Закінчивши 5 класів гімназії, у 1916 році добровільно вступив до Українських січових стрільців (УСС) Австро-угорської армії. Наприкінці вересня 1916 року потрапив до російського полону, працював на цукровому заводі на Київщині. Влітку 1918 року повернувся до Січових стрільців, служив унтер-офіцером Української Галицької армії (УГА), потім Червоної Української Галицької армії (ЧУГА). Вів революційну роботу у Східній Галичині, яку окупувала Польща.

Член РКП(б) з 1919 року.

У 1921—1923 роках — завідувач організаційного відділу Уманського повітового комітету КП(б)У. З квітня 1923 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу Уманського окружного комітету КП(б)У.

У 1923—1924 роках — відповідальний секретар Малинського окружного комітету КП(б)У на Житомирщині.

У 1924—1926 роках — на відповідальній роботі в Шулявському районному комітеті КП(б)У міста Києва; інструктор Київського губернського комітету КП(б)У. У 1926 році працював заступником завідувача організаційно-інструкторського відділу Київського окружного комітету КП(б)У. У 1926—1928 роках — завідувач організаційно-інструкторського відділу Київського окружного комітету КП(б)У.

У 1928—1930 роках — секретар, завідувач організаційного відділу Всеукраїнської спілки радянських торговельних і державних службовців; голова Всеукраїнської спілки сільськогосподарських й лісових робітників.

У 1930 році — відповідальний секретар Тульчинського окружного комітету КП(б)У на Вінниччині. У 1930 році — відповідальний секретар Лубенського окружного комітету КП(б)У на Полтавщині.

У 1930—1932 роках — член Президії Всеукраїнської ради професійних спілок (ВУРПС) у місті Харкові.

У липні 1932 — травні 1933 року — 1-й секретар Молдавського обласного комітету КП(б)У. Після арешту 17 травня 1933 року його дядька Василя Петровича Сірка написав заяву до ЦК КП(б)У, назвавши «походом на галичан» арешти у справі Української військової організації (УВО). 27 травня 1933 року був знятий з посади 1-го секретаря Молдавського обласного комітету КП(б)У і викликаний до Харкова для пояснень.

У 1933—1934 роках працював на рядових посадах у ВУРПС та «Укрводгоспі». У 1934 році виключений з ВКП(б), після апеляції був на рік переведений у «співчуваючі». 7 листопада 1934 року ув'язнений у справі Української військової організації (УВО).

26 квітня 1935 року Особливою нарадою засуджений на три роки позбавлення волі, які відбув в Ухтинсько-печорському таборі. Звільнившись у травні 1937 року, за допомогою Бюро з працевлаштування колишніх в'язнів при НКВС СРСР влаштувався на роботу в Приозерний ліспромгосп тресту «Онегліс» Архангельської області РРФСР.

Вдруге заарештований за «антирадянську агітацію» 22 березня І938 року. 8 місяців був під слідством у Каргопільській в'язниці. Особливою нарадою при НКВС СРСР 3 вересня І938 року засуджений до десяти років таборів. Працював на лісоповалі у Ніроблазі. У 1947 році звільнився, повернувся в Українську РСР, а з березня 1948 року знову працював у Ніроблазі, вже як вільнонайманий.

У січні 1950 року був заарештований втретє і за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР засланий на поселення до Красноярського краю, де працював у ліспромгоспі Богучанського району. У вересні 1954 року звільнений з поселення.

У березні 1955 року повернувся в Станіславську область УРСР, працював начальником дорожного відділу при Більшовцівському районному виконавчому комітеті Станіславської області.

Реабілітований 26 лютого 1957 року. Автор книжки спогадів «Ті незабутні роки» (Ужгород, 1978).

• Сирко Иван Николаевич^{[недоступне посилання з жовтня 2019]} // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза (1898—1991). (рос.)
• Рубльов А., Черченко Ю. Сталінщина й доля західноукраïськоï інтелігенціï (20–50-ті роки ХХ ст.) — Киïв, 1994.