Галицький район

Перша згадка про Галич є у літописах (1113), хоча археологи припускають, що місто виникло в середині Х ст. Колишній центр літописного Галича розташований за 6 км від сучасного міста в селі Крилос на однойменній горі. Найбільший розквіт Галича як міста й адміністративного центру припадає на період князювання Ярослава Осмомисла (1153–1187), згаданого в «Слові о полку Ігоревім».

У 1241-му місто було зруйноване монгольською навалою, після чого король Данило Галицький переніс столицю до міста Холм. Старе місто залишалося резиденцією єпископа, а згодом під горою у гирлі Дністра виросло нове місто.

1367 року Галич отримав магдебурзьке право. Цього ж року було збудовано дерев'яний замок, а в XVI ст. — кам'яний, руїни якого можна побачити і тепер. На місці старого Галича та його околиць нещодавно створено Національний заповідник «Давній Галич».

До найдавніших поселень району належать також Бовшів (1153), Дитятин (1424), Мединя (1441).

Утворений 17 січня 1940 року з міської ґміни Галич та сільських Боднарів і Блюдники.

Указом Президії Верховної Ради УРСР 23 жовтня 1940 р. до Галицького району передана Ганівецька сільська рада з Більшівцівського району, а Майданська сільська рада передана з Галицького району до Станіславського району.

На території району діяла районна організація ОУН, очолювана районним проводом ОУН, який підпорядковувався Галицькому повітовому (з листопада 1944 р. — надрайонному) проводу ОУН, а з 1945 р. — Станіславському надрайонному проводу ОУН.

За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Галицькому районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Мединя, Боднарів і Селище.[2]

12 травня 1950 р. райвиконком прийняв рішення про ліквідацію Селищанської сільради. На 22.01.1955 в районі залишилось 12 сільрад.[3]

6 червня 1957 року до Галицького району приєднано правобережну частину Жовтневого району.

У 1962 році до Галицького району приєднали Бурштинський, Більшівцівський і Рогатинський райони. У 1965 році територію району поділили навпіл і відновили Рогатинський район.

11 березня 2014 року місто Бурштин віднесено до категорії міст обласного значення[4] й виведено зі складу Галицького району.[5]

• Музей «Берегиня», м. Бурштин

У складі Національного заповідника «Давній Галич»:

• Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття, с. Крилос — музей просто неба.
• Музей караїмської історії та культури, м. Галич.
• Музей історії давнього Галича, с. Крилос.

У складі Галицького національного природного парку:

• Музей природи землі Галицької, с. Крилос.

У національному заповіднику «Давній Галич» знаходиться ряд пам'яток загальнодержавного та світового значення, серед яких фундаменти 14 літописних церков XII—XIII ст., понад 200 пам'яток археології, 18 природоохоронних об'єктів, органічно пов'язаних з пам'ятками історії і архітектури.

Старостинський замок

У м. Галич:

• Церкви Різдва Христового XIII—XV ст.,
• Замок XIV—XVII ст. (руїни)

У с. Крилос:

• Залишки княжого Галича у XI—XIII ст.,
• Успенський собор 1157 р. (фундамент)
• Іллінська церква XII ст. (руїни)
• княжа криниця XII ст.
• Успенська церква XVI ст., каплиця XV ст.

У с. Шевченкове:

• Перлина галицької архітектури школи XII ст. церква Св. Пантелеймона, У селищі Більшівці:
• костьол Кармелітів XVII ст. з монастирським комплексом

На території Галицького району є такі мінеральні джерела: «Чисте джерело», «Зачарована Христина», «Наша вода», «Міреллі», «Княжа криниця». Всі вони розташовані в смт. Більшівці. За своєю природною мінералізацією води відносяться до столових вод і мають чудові смакові якості. Рекомендовані для вживання українським НДІ медичної реабілітації і курортології як для пиття, так і для приготування їжі. Мінералізація води становить 0,4—0,8 г/дм куб, що, на відміну від вод з високою мінералізацією, дає змогу вживати її для пиття в необмеженій кількості.