Сіявушиди

Засновником держави є легендарний герой перських міфів, Авести — Сіявуш, від якого утворилася назва династії. Вважається, що вожді племен хоразміїв (звідси згодом виникла назва держави Хорезм) вели свій рід від Сіявуша, який мав напівбожественну природу. Тим самими закріплювалися права панівного роду на владу в усіх племенах хоразміїв, а потім серед інших масагетів. Правління Сіявушидів рахується з 1200 року до н. е. Втім, це означає існування якоїсь держави. Це були перші вожді окремих груп хоразміїв, що поступово об'єднали навколо себе це плем'я долинах річок Мургаб і Тенджен. Лише згодом їх стали називати хорезмшахами, включивши до цього переліку перших вождів. До цього часу відносять правління міфічних царів (шахів) Афрісіяба (Франграсіяна) та Кей-Хосрова.

Починається утворення конфедерації масагетських племен з хоразміів, апасіаків («водяні саки» або «болотяні масагети», що мешкали уздовж північних кордонів Хорезму, від Узбоя до Жанидар'ї), сакаравакі (саки-хаумаварга, саки — амюргіі, масагети гір та рівнин — від південно-східних кордонів Хорезму до гір Нуратау), дербіки (середня Амудар'я, між сучасними Чарджоу і Бухарою), тохари (або даки — район Кувандар'я), асії (ятіі, усуне, Середня Сирдар'я від сучасного міста Туркестан до Ташкента), аттасії (аугасіі, аугали). Таким чином сформувався Великий Хорезм під орудою Ранніх Сіявушидів.

Уже в VII ст. племінна конфедерація за часів перших Фарасманідів-Сіявушидів перетворилася на державу, що охоплювала північ Правобережжя Амудар'ї. Ймовірно, тоді ж впроваджено титул хорезмшаха за мідійським аналогом. Проте ця держава не була централізованою та цілісною. У VI ст. до н. е. резиденцією Сіявушидів стає городище Кюзелігир, що являло собою велику фортецю з палацовою будівлею в центрі (розташовувалася на лівобережжі Амудар'ї).

Проте зростанню могутності держави Сіявушидів було покладено край піднесенням перської імперії Ахеменідів. Спочатку вдалося відбити наступ царя Кира II між 545 та 539 роками до н. е., але зрештою у 510 роках до н. е. Сіявушиди під тиском потужного війська Дарія I вимушені були визнати зверхність Перської імперії. Його було залучено до XVI сатрапії, проте тут залишився фактичний вплив Сіявушидів. Данину яку вони сплачували була мінімальна з усіх сатрапій.

Згодом влада перських царів тут посилюється, фактично влада Сіявушидів обмежується правобережжям Амудар'ї. 480 року до н. е. сіявушиди відправляють загони до війська Ксеркса I. Їх було з'єднано з парфянами. Давні піддані Хорезма — арії і согди виступають як самостійні з'єднання, а саки-амюргії, нещодавні союзники Сіявушидів, входять до складу війська сатрапії Бактрія.

Втім, уже на початку IV ст. до н. е. Сіявушиди, скориставшись кризовими явищами в Ахеменідській державі, здобули самостійність. Разом з тим Хорезм не зміг відновити південні і східні володіння, внаслідок чого Сіявушиди почали експансію на північ Каспійського моря. Низка дослідників вважають, що саме тоді утворилася власне держава Хорезм на чолі із сіявушидами. У 329 році до н. е. цар Фарасман укладає військовий союз з Олександром Македонським, що на той час поклав край державі Ахеменідів. Втім, у 328 році до н. е. Сіявушиди надали підтримку Спітамену, очільнику повстання проти македонської влади в Бактрії та Согдіані.

В подальшому Сіявушиди відновлюють могутність Хорезму, розквіт якого триває до I ст. н. е. В цей час столицю перенесено до Топрак-кали. У 240-х роках до н. е. Сіявушиди допомагали Аршакідам у війнах з Селевкідським царством. Згодом Хорезм Сіявушидів діяв разом з Парфією Аршакідів. З II ст. до н. е. до влади приходять так званні «Тохарські Сіявушиди» (або Тохарська чи Юеяжійська династія). В результаті укладається союз з державою Кангюй, разом з якою Сіявушиди завдають рішучої поразки Греко-Бактрії. Існують версії, що Сіявушиди добровільно або вимушено увійшли до Кангюйської конфедерації.

З початку I ст. н. е. починається послаблення Тохарських Сіявушидів. До влади приходять Артавиди-Сіявушиди. Наприкінці того ж століття вони визнають зверхність Кушанської держави. Лише у 220-х роках згідно з нумізматичними дослідженнями Хорезм Сіявушидів відновлює свій політичний суверенітет. Втім, уже в 270-х роках Сіявушиди вимушені визнати зверхність Сасанідської Персії. В результаті почалася внутрішня кризиса, що зрештою викликала боротьбі за владу. Невдовзі Артавиди-Сіявушиди припинили існування, їх замінили Афригіди, що також вели свій родовід від Сіявуша.

На чолі держави стояли верховні вожді-жерці територіально-племінного об'єднання, що дістало назву Хорезм за найпотужнішим племенем хоразміїв. їх влада обмежувалася радою членів племінної федерації та впливовими жерцями. Також на початку існування зберігалися матріархальні норми спадкування: владу наслідували не сини хорезмшаха, а діти його сестри. На зміну первісній військовій демократії в VIII—VI ст. в Хорезмі виникає рабовласницька держава з хорезмшахом на чолі, якому належала вища цивільна, військова та судова влада. Втім, його рішення обмежувала вища рада з числа знаті та жрецтва, до порад якої її залучалося у складних випадках. також держава носила в себе ознаки колишньої конфедерації племен. була поділена на частини, що відповідали тому чи іншому племені, де влада належала старовинній місцевій аристократії, нащадкам вождів.

Лише в ахеменідський період влада хорезмшаха була сильно обмежена. Можливо в цей час він поєднував титул хорезмшаха з посадою перського сатрапа.

На початку існування держави Сіявушидів вона складалася з племен, що в свою чергу поділялися на роди. Основою суспільства був рід — «віс», що становив населення окремого села. Він складався з окремих родин (нмана) До IX ст. до н. е. земля перебувала в родовій власності. Кілька родів становили плем'я — «занту». Найбільшим об'єднанням був союз племен («данхем», «дах'ю»). На чолі кожного з них стояли вожді («паті») — вождь роду, вождь племені, вождь області. Останній носив звання «данхупаті» та князя («састара») або царя-шаха («каві»). Водночас шахи-каві виконували жрецькі функції.

У розвитку державних установ провідну роль стали відігравати хорезмшах, його родина, вища аристократія, жрецтво. Разом з тим значну вагу мала колишня племінна та родова знать, що тепер перетворилася на місцеву. Вде у VI ст. являло собою первісну рабовласницьку державу, де основною категорію були залежні селяни (землероби і скотарі), раби (веса) тоді становили невеличку частку. Втім, до II ст. до н. е. вони перетворилися на переважаючий соціальний стан, що експлуатувався володарем і знаттю. Також вагомими стали власники майстерень та караванів.

Тривалий час поєднували стародавні традиції рибальства і плугового землеробства (в Дінгілдже) з розвиненим напівкочовим скотарством. Утворення централізованої держави сприяло початку будівництва з VIII ст. до н. е. Але магістральні канали, великі іригаційні системи і широкомасштабне поливне землеробство було створено у V ст. до н. е. (за технічної підтримки ахеменідських інженерів та урядовців). Це значно підвищило врожайність. В цей час більшість населення займається переважно землеробством і торгівлею. З'являються значні міста, серед яких була Бухара (віхара — монастир з мови санскрит).

З IV ст. до н. е. починається, хоча й нерегулярне, карбування власної монети з вершником (Сіявушем). Лише у останньої третини II ст. до н. е. за греко-бактрійським зразком відбувається карбування срібних та мідних повноцінних монет з тамгою Сіявушидів. Економічне піднесення триває протягом IV ст. до н. е. — I ст. н. е., коли удосконалюються зрошувальні системи, виникає низка великих міст (Хіва, Хазарасп, Куня-Уаз, Кан-думкала, Гульдурсун, Казакли-Яткан, Велика Айбуїркала, Воянган), зростає кількість населення, розвиваються ремесла і мистецтво. Виготовлялися вовняні, шовкові тканини, золоті прикраси зі скла, пасти, бурштину, коралів, мушель, кам'яні печатки. Хорезм стає центром виробництва відомих хорезмійських луків. Особливо значних розмірів досягло гончарство (тонко вироблена кераміка), вироби якого йдуть до Китаю, Індії, Парфії, Греко-Бактрії. Його центр розташовувався в Хумбузтепа.

Вигідне розташування сприяло торгівлі. завдяки тому, що через Хорезм проходили дві найважливіші міжконтинентальні дороги — Великий Індійський шлях і Великий шовковий шлях, а також Оксійський водний шлях поширюються торговельні зв'язки до Китаю, Індії, Кавказу, Малої Азії та Північного Причорномор'я.

Часи племінної федерації на чолі із хорезміїв (Ранні Сіявушиди) відносяться до Тазабаг'ябської культури, яку з часом змінила Амірабадська. Вони є переходом до напівосідлого способу життя.

Початок утворення державності Сіявушидів (VIII—VII ст. до н. е.) відноситься до кюзелігирської культури, коли виникають укріпленні міста, з'являється іригаційна система, розвивається металургія та гончарство, зокрема виробляеться кераміка з покриттям поверхні червоним ангобом.

Дослідники «Авести» — священної книги зороастрійців вважають, що саме територія Великого Хорезма була осередком виникнення цієї древньої релігії. Ймовірно Сіявушиди стали одними з перших прихильників зороастризму. З IV ст. до н. е. формується хорезмійська писемність, яку створено на основі арамейської. На початку I ст. н. е. виникло нове хорезмійське літочислення, яке проіснувало майже 800 років.

• Толстов С. П. По следам древнехорезмийской цивилизации. М: Издательство АН СССР, 1948.
• Вишневская О. А., Рапопорт Ю. А. Городище Кюзелигыр. К вопросу о раннем этапе истории Хорезма // ВДИ. 1997. № 2. С. 153
• Siyavushids