Афригіди

Хорезмійська держава є однією з давніх в Азії. Вважається, що вона утворилася у вигляді конфедерації масагетських племен у 1200 році до н. е. Першою династію розглядаються Сіявушиди. Тривалий час перебувала під зверхністю Перської імперії, потім Греко-Бактії та Кушанської імперії. З занепадом останньої у III ст. н. е. Хорезм домігся незалежності. Африг, представник однією з родинних гілок Сіявушидів (синів Вазамара) став засновником нової династії, що перебрала владу в Хорезмі. також цю династію іноді називають Вазамаридами. Столицю було перенесено до міста Кят (сучасний Біруні).

Про діяльність хорезмшахів з династії Афригідів відомо лише завдяки записам в сасанідських джерелах, а також за нумізматичними дослідженнями. У V ст. Афригіди вимушені були визнати зверхність ефталітів, що завдали низки поразок хорезмійському війську. Втім вже напочатку VI ст. в союзі з Сасанідською Персією відновили самостійність. У 569 році встановлено дипломатичні стосунки з Візантійською імперією.

Слідом за цим на нетривалий час Афригіди потрапили у залежність від Тюркського каганату, а на початку VII ст. — Західного тюркського каганату, який розглядали радше як союзників проти Сасанідів. Вдала політика, союз з Хазарією, уйгурами зрештою сприяв звільненню від влади каганів та перських шахів до 650-х років. Після цього встановлено дипломатичні та торговельні стосунки з династією Тан, що панувала в Китаї.

Внаслідок відновлення наступу Персії у VII ст. було втрачено Лівобережжя Амудар'ї. Поразка Сасанідів у війнах з арабами-мусульманами призвело до відновлення держави Афригідів в колишніх кордонах, окрім нпівденної частини, де утворилася держава Хамджерда.

У 681 році відбулася перша сутичками з арабами. Афригідам здалося відбити напад військовика Салма ібн Зіяда. У 709 році роздроблені держави Бухари і Согдіани були підкорені арабським військовиком Кутейбою ібн Муслімом, який слідуючи своїй улюбленої тактиці, дочекався коли в Хорезмі спалахне внутрішня незгода, розпочата в 712 році бунтівним сином правителя Хуррзадом, що виступив проти старої аристократії з опорою на бідноту. Після першого походу Кутейби народ знову повстав і вбив правителя, і арабам довелося повернутися, щоб посадити на престол його сина — Аскаджамука II, який визнав васальну залежність від Арабського халіфату.

У 713 році на Лівобережжі Амудар'ї було утворено арабське намісництво для контролю над Хорезмом. Протягом 720-730-х років спалахувало декілька повстань, що було придушено. Столицю намісників переведено до Гурганджа. У 740-х роках афригіди виступили на боці повсталих Абу муслима проти Омейядів.

Разом з тим Афригіди зберігали активну зовнішню політику: у 751 та 762 роках хорезмшахи Савшахан та Турксабаса відповідно відправляли посольства до імператорівз династії Тан. Наприкінці VIII століття онук Аскаджамука II прийняв ісламське ім'я Абдаллах та повністю визнав зверхність халіфів.

З послаблення арабської держави Аббасидів у VIII ст. Афригіди стають фактично незалежними. Водночас укладають союзи з Тахірідами та Саманідами, згодом визнають владу цих правителів. Вигідне розташування та міцна економіка сприяли збереження влади цієї династією в Хорезмі до X ст. В цей час на лівому березі Амудар'ї утворюється напівнезалежна держава арабських намісників з адміністративним центром в Гурганджі, що приймають титул емірів. У 992 році Афригіди невдало втрутилися у боротьбу в Саманідській державі. В результаті цим скористалися еміри Гурганджа з роду Мамунідів, що перемогли та повалили Афригідів, захопивши весь Хорезм.

На чолі стояв хорезмшах, якому підпорядокувалися чиновники, війська та судді. Втім він не був поновладним володарем. В важливих питаннях внутрішньої та зовнішньої політики він збирав велику раду — хабр, членами якої були представники аристократії (муллу), дехкани (місцева знать) та так званні вчені.

• Африг (305—?)
• Багра (2-а чверть IV ст.)
• Саххасак
• Аскаджамук I
• Аскаджавар I
• Сахр I
• Шауш
• Хамгарі
• Бузгар
• Арсамух
• Сахр II
• Сабри
• Азкаджавар II (?—712)
• Хуррзад (712)
• Аскаджамук II (712—до 740)
• Савшафан (бл. 740—758)
• Турксабаса (бл. 758—780)
• Абдаллах ібн Турксабаса
• Мансур ібн Абдаллах
• Ерак ібн Мансур
• Мухаммед ібн Ерак
• Абу-Саїд Ахмад (?—967)
• Абу-Абдаллах Мухаммед (967—995)

З VI ст. починають складатися феодальні стосунки. Основу складало володіння землею, яка належала хорезмшаху, членам його родини, аристократії та місцевих феодалам. Хорезмшахи споруджували власні палаци (кахи),а інші на знак могутності будували замки у вигляді башти (кьошек) Значними власниками також були спочатку зороастрійське жрецтво, а потім мусульманське духівництво. Особливий статус мали власники майстерень, караван-сараїв, торгівці. Залежними станами були кеди (прості общинники та містяни). Також зберігалося рабовласництво.

Основу становило землеробство та торгівля. Клімат та ґрунти сприяли піднесенню сільського господарства. Також стає центром торгівлі між кочовими племенами та державними утвореннями Центральної Азії з Персією. Продовжували карбувати традиційні хорезмійські монети з вершником (срібні та мідні). також зустрічаються монети з двогорбним верблюдом.

Протягом тривалого часу основою релігією Афригідів був зороастризм. Існував також культ богині Анаїти. Також було свято Фагбіруя («Похід володаря»), що повинен був підтримувати славу династії. Мешканці ховали кістки померлих в оссуаріях, які містилися в наусі (на кшталт мавзолеїв). У V—VI ст. сюди проникає юдаїзм та християнство, утворюються невеличкі громади прихильників цих релігій. В городищі Акшіханкала розташовувався династичних храм Афригідів, де знайдені деякі зображення хорезмшахів.

Лише у 750-х років відбувається навернення до ісламу хорезмшаху, його родину та почту. Втім знать й інше населення тривалий час залишалися вірним традиційній релігії. на час падіння династії більша частина міського населення сповідувала іслам, втім серед селян зберігалися зороастрійські традиції.

У IX-X ст. при частковому збереженні хорезмійської писемності відбувся перехід на арабську.

• Толстов С. П. По следам древнехорезмийской цивилизации. М: Издательство АН СССР, 1948.
• B. A. Litvinsky, Ahmad Hasan Dani (1996). History of Civilizations of Central Asia: The crossroads of civilizations, A.D. 250 to 750. UNESCO. pp. 1–569. ISBN 9789231032110.
• H. A. R. Gibb, The Arab conquests in Central Asia, London, 1923, red. Read Books, 2008