Телармоніум

Телармо́ніум (англ. Telharmonium) — перший у світі електромузичний інструмент. Його було запатентовано американським винахідником Таддеусом Кехіллом (Thaddeus Cahill) у 1897 році[1], сконструйовано — у 1906.

Телармоніум

Телармоніум являв собою набір з 145 спеціальних електрогенераторів, що виробляли змінний електричний струм різних частот, і складної системи перемикачів й індукторів, націлених на здійснення аддитивного синтезу звуку. Керування інструментом здійснювалося за допомогою динамічної клавіатури діапазоном у 7 октав. Амплітудний діапазон сягав від 40 до 4 000 Гц

Усього було сконструйовано три інструменти. Перший інструмент важив близько 7 тон, другий і третій — порядку 200 тон. Вони були завдовжки близько 18 метрів та оцінювалися у 200 000 доларів. Інструмент призначався для прослуховування музики по телефону, хоча також проводилися концерти у спеціально побудованому в Нью-Йорку «Телармоніум-Холлі». Грали на інструменті як правило два музиканти, причому музичний репертуар і прийоми гри були подібними до органного виконання.

Відомо, що в 1907 році цей інструмент слухав композитор Ферруччо Бузоні, який невдовзі опублікував «Нарис нової музичної естетики», у якому передбачив велике майбутнє електронної музики. В середині 1910-х років цікавіcть до інструменту почала спадати, крім того виникли серйозні технічні проблеми з телефонною трансляцією гри телармоніума, що стало причиною припинення використання телармоніуму у 1916 році.

Дотепер не збереглося як жодного телармоніума, так і жодного аудіозапису гри цього інструменту.