Тихомиров Павло Васильович

Народився 3 січня 1868 року у с. Ізволі Алексинського пов. Тульської губ. у родині священика.

У 1888 році закінчив Тульську духовну семінарію, а у 1893 році - Московську духовну академію, отримавши звання магістранта.

В 1895 - 1897 роках був доцентом кафедри єврейської мови та біблейської археології Московської духовної академії, а у 1897 - 1906 роках - доцентом кафедри історії філософії . Від 1896 року щорічно публікував у «Богословському Віснику» російською та іноземними мовами огляди нових книг і статей з питань філософії, історії Біблії та філософії.

У 1903–1904 роках виїжджав до Німеччини, де пройшов ґрунтовне стажування та прослухав університетські курси з історії філософії, філософії, психології, педагогіки. У цей час займаючись історією філософських ідей, не залишав роботи над біблейською проблематикою. Наслідком чого став захист у 1903 році дисертації «Пророк Малахія», в якій дав не тільки трактування книги, але і висвітив історичний, релігійний і суспільний фон життя та діяльності пророка. Здобув науковий ступень магістра богослов'я, а 1904 році — звання екстраординарного професора по кафедрі історії філософії.

27.10.1905 р. став приват-доцентом кафедри філософії Московського університету.

У 1906–1922 роках працював в Історико-філологічному інституті кн. Безбородько у Ніжині, де займав посади екстраординарного та ординарного професора філософії (читав курси з логіки, історії філософії, психології). Одночасно викладав філософські курси у різних навчальних закладах Києва.

Особливо плідною була діяльність вченого у Ніжині, де крім педагогічного навантаження він проводив організаційну роботу: був головою педагогічної Ради жіночої гімназії, директором історико-філологічного інституту (1919 р.), головою історико-філологічного товариства, членом колегії відділу народної освіти (1919 р.), завідувачем науково-дослідної кафедри історії культури й мови та керівником її секції античної культури.

У 1920 році був одним із реформаторів Ніжинського історико-філологічного інституту в Інститут народної освіти, а згодом — 7 червня 1921 став його ректором.

В 1922 році переїхав до Одеси, де почав працювати професоромм та деканом (вересень — 13 жовтня 1922 р.) факультету соціального виховання Одеського інституту народної освіти.

Матеріали про подальше його життя на даний час відсутні, але відомо що 25 серпня 1937 у Харкові був засуджений до вищої міри покарання.

Серед історичних робіт слід визначити працю, присвячену місту Сілома, в якій вчений розповів його історію та дав характеристику як релігійній столиці юдеїв. А також студію «Иудейство в V веке до Р. Хр.», де висвітив один із етапів історії юдаїзму.

• Энциклопедический словарь / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — Т. ХХХІІІ. — СПб., 1901. — С. 293–294;
• Голубцов С. Профессура и сотрудники Московской духовной академии в начале ХХ века. Основные биографические сведения. — М., 1999;
• Ткачук М. Л. Історія філософії у культурологічному вимірі (з досвіду київських істориків філософії XIX — початку XX ст.) // Наукові записки НаУКМА. — Т. 20. Філософія і релігієзнавство. — К., 2002;
• Левченко В. В. Ротація професорсько-викладацького складу з гуманітарних дисциплін в Одеському інституті народної освіти // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. — № 17 (37). — Одеса, 2006. — С. 143.
• Одеські історики. Енциклопедичне видання. - Т. 1 (початок ХІХ - середина ХХ ст.). - Одеса: Друкарський дім, 2009. - С. 395 - 397