Тончхон

Був онуком вана Сінтхе й сином Сансана. Його матір'ю була наложниця останнього. 213 року Тончхона було проголошено спадкоємцем престолу, а 227 року, після смерті батька, він зайняв престол.[1]

238 року Тончхон уклав союз із Вей, однією з трьох північнозахідних китайських держав[2], з метою атаки на клан Гонсунь, щоб знищити їхню владу на Ляодунському півострові. Та війна завершилась перемогою, проте нову загрозу Когурьо вже становила Вей.[1]

Когурьо, зібравши сили, почала здійснювати напади на китайські командирства, що перебували під номінальним контролем Вей. 242 року Тончхон атакував китайську фортецю в гирлі річки Ялуцзян, що стало початком повноцінної війни між Когурьо та Вей. 244 року сили Вей вторглись до Когурьо та захопили Хвандо[3][1][4]. Тончхон був змушений тікати до своєї столиці[1]. Перебуваючи в Окчо, ван докладав зусиль до перевезення двору до нової столиці, що й відбулось 246 року.[5] Однак розташування тієї столиці дотепер залишається спірним.[1][4]

Невдовзі Тончхон організував атаку, в результаті якої він повернув собі всі втрачені під час війни з Вей території.[6]

243 року Тончхон проголосив свого сина, Йонбуля, спадкоємцем престолу. 245 року він здійснив напад на Сіллу, втім уже 248 року уклав з нею мир.[7]

Наприкінці 248 року Тончхон захворів і помер, його правління тривало 22 роки. Самгук Сагі стверджує, що він мав настільки сильну любов серед його підданих, що багато хто з них пішов із ним у могилу.[8]