Торф'яно-болотні ґрунти

Торф'яно-болотні ґрунти — підтип болотних ґрунтів[1], які формуються в умовах надмірного зволоження атмосферними та ґрунтовими водами, за рахунок застою поверхневих вод або близького залягання підґрунтових вод, під специфічною вологолюбною рослинністю і наявністю болотної рослинності. Відноситься до інтразональних ґрунтів (ґрунти, які є не типові для певних ґрунтово-географічних зон, а зустрічаються в багатьох зонах).

Торф'яно-болотні ґрунти

Торф'яно-болотні ґрунти є верхньою частиною торф'яних покладів боліт і мають шар торфу від 20 до 50 см. За структурою торф'яно-болотні ґрунти нагадують подобу губки, що легко вбирає, а й легко віддає воду. Торф'яно-болотні ґрунти повільно прогріваються, оскільки торф погано проводить тепло. Ці ґрунти, після проведення меліорації, використовують як сільськогосподарські угіддя. Осушення та сільськогосподарське використання різко змінює властивості і режими торф'яно-болотних ґрунтів. На фоні зменшення вологості ґрунту відбувається механічне осідання торфу, підвищується температура органогенних горизонтів, зростає аерація профілю, відновні умови змінюються на окислювальні. В цілому зниження рівня ґрунтових вод підвищує біологічну активність торф'яно-болотних ґрунтів.

Прип'ятське Полісся
   Торф'яно-болотні ґрунти на території Білорусі

Поширення

В Україні торф'яно-болотні ґрунти поширені у низовинах Полісся[2] та заплавах річок лісостепу[3]. Ці ґрунти також зустрічаються на Західносибірській рівнині Росії, в Підляському воєводстві Польщі, займають близько 14% території Білорусі — найбільше їх в Брестській, Мінській та Гомельській областях.

Класифікація

Залежно від складу, рослинності та умов водного живлення серед торф'яно-болотних ґрунтів виділяють: торф'яні верхові, низинні, перехідні та заплавні ґрунти.

  1. Верхові торф'яно-болотні ґрунти — формуються в умовах зволоження атмосферними опадами під оліготрофною рослинністю. Для них характерною є кисла реакція, низька зольність (2,4— 6,5 % на суху речовину) та невелика об'ємна вага (0,10—0,15).
  2. Низинні торф'яно-болотні ґрунти — утворюються на низинних болотах під впливом мінералізованих ґрунтових вод. На цих ґрунтах розвивається евтрофна та мезотрофна рослинність. Цей тип торф'яно-болотних ґрунтів має кислу реакцію, високу ємність поглинання, високу зольність (більше 10 %), містять значні запаси азоту, об'ємна вага 0,15—0,20.
  3. Перехідні торф'яно-болотні ґрунти — формуються на перехідних болотах і складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності.
  4. Заплавні торф'яно-болотні ґрунти — утворюються в заплавах річок під лучно-болотною, а також деревною рослинністю в умовах постійного перезволоження підґрунтовими й періодичного повеневими та паводковими водами[4]. Для цих ґрунтів характерне збільшення величини загальної шпаруватості вниз по профілю, що пов'язане зі збільшенням вмісту органіки в нижніх горизонтах цих ґрунтів.

Див. також

Література
  • Андрущенко Г.О. Культура боліт. – Вид-во Львівського університету. – 1965. – 180 с.
  • Трускавецький Р.С. Торфові ґрунти та торфовища України. – Харків: Міськдрук. – 2010. – 278 с.
  • Волощук М.Д. Торф і торфові ґрунти – сучасний стан і перспективи їх використання. В зб. наукових праць: Сучасні досягнення геодезії та геодинаміки. – Львів, 1999. – С.160-162.
  • Кучерява Л.М. Види торфу, стратиграфія та історія розвитку Великих боліт в долині р. Дністра. Укр.бот.журнал Т.15 №2. – 1963. – С.22-28.
  • Гаськевич В.Г. Осушені мінеральні ґрунти Малого Полісся. Монографія. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка. – 2004. – 256 с.
  • Брадіс Е.М. Торфово-болотний фонд УРСР, його районування та використання. – К.: Наукова думка. – 1973.
  • Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів: підручник. У двох частинах. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — 270 і 286 с.
  • Назренко І. І. Ґрунтознавство. – К. : Вища школа, 2003. – 399 с.
  • Гнатенко О. Ф. Практикум з ґрунтознавства. – К.: РВЦНАУ, 2002. – 230 с.

Примітки
  1. Ґрунти, їх класифікація і номенклатура Миколаївський національний аграрний університет. 2013
  2. Андрущенко, Г. О. Ґрунти західних областей УРСР: учбовий посібник для студентів. Львівський сільськогосподарський інститут. — Львів, 1970. — 184 с.
  3. Ґрунти України : властивості, генезис, менеджмент родючості : навч. посіб. – К. : Кондор, 2007. – 414 c.
  4. Наконечний Ю. І. З історії дослідження алювіальних ґрунтів. Історія української географії : всеукр. науково-теоретичний часопис. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2009. – Вип. 20. – С. 79–84.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.