Трансгендерні люди у спорті

Однією з перших відомих спортсменок-трансгендерок була тенісистка Рене Річардс. Вже багатообіцяючий тенісист Річардс пройшов процедуру зміни статі в 1975 році, а через рік почав грати в жіночих турнірах. Її персона, висвітлена у медіа, викликала протести.[2] Після того, як вона прийняла запрошення на розминочний турнір до Відкритого чемпіонату США, Жіноча тенісна асоціація (WTA) та Американська тенісна асоціація (USTA) відкликали свою підтримку, і 25 з 32 жінок вийшли.[3]

USTA та WTA представили тест тіла Барра, який визначає статеві хромосоми людини. Річардс відмовився проходити тест, тож, їй відмовили в участі у відкритому чемпіонаті США.[2] У 1977 році вона подала позов, стверджуючи, що її громадянські права були порушені. Верховний суд Нью-Йорка вирішив справу на її користь. Суддя погодився, що тест Барра, як єдиний визначальний фактор статі, був «вкрай несправедливим» і постановив, що Річардс законно є жінкою.[4] Вона брала участь у Відкритому чемпіонаті США 1977 року у віці 43 років, програла в першому турі та пішла на пенсію через чотири роки. Тоді рішення у справі Річардса не призвело до значних змін поза тенісом.

У 2003 році комітет, скликаний Медичною комісією Міжнародного олімпійського комітету (МОК), розробив нові настанови щодо участі спортсменів, які зазнали зміни статі. У звіті було зазначено три умови участі. По-перше, спортсмени повинні пройти операцію зі зміни статі. По-друге, спортсмени повинні юридично змінити свою стать. По-третє, спортсмени повинні пройти гормональну терапію, рекомендованим часом є два роки.[5]

Лише в 2004 році МОК дозволив трансгендерним спортсменам брати участь в Олімпійських іграх.[6]

У 2015 році МОК змінив керівні принципи, визнаючи, що юридичне визнання статі може бути важким у країнах, де зміна статі не є законною, і що необхідність хірургічного втручання у здорових людей «може бути несумісною з законодавством, що розробляється, і поняттями прав людини».[7][8] Нові настанови вимагають лише того, щоб спортсменки-транссексуали заявляли про свою стать і не змінювали це твердження протягом чотирьох років, а також демонстрували рівень тестостерону менше 10 наномолей на літр принаймні за один рік до змагань та протягом усього періоду участі. Спортсменам, які перейшли з жіночої статі на чоловічу, було дозволено змагатися без обмежень. Ці вказівки діяли для Олімпійських ігор 2016 року в Ріо, хоча жоден з відкритих трансгендерних спортсменів не змагався.[9]