Туюхунь

У 235 році після розпаду держав південних сяньбі одне з племен — мужун — опинилося під зверхністю держави Вей. 285 році внаслідок внутршньої боротьби один з вождів — Мужун Туюйхунь — з 700 родинами відкочував на південний захід в район озера Кукунор, підкоривши тамтешні племена цян і ді, а потім низку областей Північно-Східного Тибету.

330 року ван Мужун Ціянь прийняв назву Туюхунь в якості офіційного найменування держави. З середини 350-х років встановлюються політичні контакти з державою Рання Цінь, зверхність якої було визнано у 360-х роках. У 378 року укладається союз з сяньбійським племен ціфу.

У 393 році починається війна з державою Західна Цінь, що завршилося поразкою 397 року й визнання Туюхунєм її зверхності. У 400 році Мужун Угеті прийняв титулвеликого шаньюя, почавши нову війну з Західною Цінь, яка завершилася черговою поразкою туюхунців у 404 році. Напочатку 410-х років Туюхунь знову повстав проти Західної Цінь, але 420 року втретє зазнав поразки.

Невдовзі укладається союз з державою Лю Сун, що була суперником Західної Цінь. У 428 році війська Туюхунь знищили державу Ся. У 430 році визнає зверхність Північної Вей. Втім у 449 році туюхуньський ван Мужун Муліянь спробував повстати, але 450 року зазнав поразки і загинув. Втім у 452 році відновлюється тамний союз з державою Лю Сун. У відповідь протягом 460-х років зазнав вторгнень північновейських військ, й зрештою ван Мужун Шеінь остаточно підкоряється.

Поразки від Північної Вей послабили центральну владу в часи панування Мужун Дулхоу, внаслідок чого держава фактично розпалася на декілька частин. Лише всередині 490-х років починає поступове відродження.

535 року після розпаду Північної Вей держава Туюхунь здобуває незалежність. У 540 році ван Мужун Куалюй оголосив себе ханом. У 550-х роках укладається союз з державою Північна Ці. Втім у 555 році починаються перші зіткнення з тюрками.

У 559 році проти Туюхунь виступила держава Північна Чжоу. 561 року внаслідок поразок Туюхунь визнало зверхність останньої. 578 року після занепаду Північної Чжоу відновлює незалежність. Але у 581 році починаються війни з імперією Суй. Вони з перервами тривали до 618 року, а потім продовжилися з імперією Тан та Західнотюркським каганатом.

У 635 році внаслідок поразок Туюхунь визнає зверхність Тан, імператор якої став самостійно призначати ханів Туюхуня. У 641 році в державі починається боротьба за владу, що призвело до значного послаблення. У 663 році було розгромлено Тибетом. Втім спроби відновити самостійність тривали до 670 року. Зрештою хан Мужун Нохебо з наближеними переселився на територію Тан. Його нащадки ще близько 100 років носили титул хана.

Охоплювала гори Ціляньшань й долини верхів'я Хуанхе, в сучасній китайській провінції Цинхай. Основою були племена сяньбі-мужун, які тут стали відомі як туюхунь (аша).

Була протодержавою або складним вождіством, де існувала правляча династія, стани (князі, слуги, раби), військова структура. Провідне значення мали вояки та їх очільники, оскільки Туюхунь постійно воював.

Основну масу населення становили повноправні кочівники, які складали кочові громади, автономні в економічному відношенні. Еліту становили передусім представники знатних родів. Раби були нечисленні. Певне місце займали також підлеглі тогонцям племена цянів і ді.

Основою було кочове скотарство. Вирощували коней, велику рогату худобу, вівців, верблюдів. Менше значення мало землеробство. На півночі вирощували ріпу і ячмінь, на півдні — бобові.

Добувалося залізо, золото, мідь. Ремісництво забезпечувало речі для існування — юрти, зброю, одяг. Вигідне розташування сприяло розвитку торгівлі, були навіть роди могутніх та заможніх купців. Регулярні податки були відсутні.

Не створювали міст, а селилися в поселеннях та укріпленнях, захоплених у тибетських племен цян. Певний вплив мала китайська культура. Користувалися власною мовою, яку відносять до групи парамонгольських мов.

Померлих ховали в трунах, в землі. Була поширена віра в духів, яким приносили жертви, віра в загробне життя, всілякі забобони. Буддизм був незначно поширений.

• Vovin, Alexander. 2015. Some notes on the Tuyuhun (吐谷渾) language: in the footsteps of Paul Pelliot. In Journal of Sino-Western Communications, Volume 7, Issue 2
• Beckwith, Christopher I. (2009). Empires of the Silk Road: A History of Central Eurasia from the Bronze Age to the Present. Princeton University Press. ISBN 978-0-691-13589-2.