Удема

Удема (швед. вимова: [ˈɵdɛma] швед. вимова: [ˈɵdɛma] або [ɛudɛma] ; Також udenma) — тип вітрильного-гребного військового корабля, побудованого для шведського шхерного флоту. Він був розроблений для бойових дій у мілководному і всіяному острівцями  Архіпелаговому морі (регіон Балтійському моря) проти російського флоту. Удема була створена плідним військово-морським конструктором Фредріком Хенріком аф Чапманом (Fredrik Henrik af Chapman).

Сучасна модель удеми «Інгеборг» (побудована в 1776 р.) З колекцій Морського музею в Стокгольмі

Удема мала інноваційну нову конструкцію з єдиною лінією гармат на повортних платформах вздовж центральної лінії корабля, що стало провісником розміщення корабельної артилерії на дредноутах початку 20 століття. Проте ця схема виявилась непрактичною для свого часу, і між 1760 і 1776 роками були побудовані лише три удеми.

Служба
  Тогочасна шведська картина, що зображає битву при Свенсксунді, де удема була однією з небагатьох втрачених шведських кораблів

Лише три удеми були побудовані для шведського флоту.[1] Російські суднобудівники копіювали шведські конструкції кораблів, зокрема, під час війни 1788—90, і деякі історики вважають, що тип, який називали просто «таємним судном», міг бути російською удемою. Інші історики піддають сумніву цей висновок — кількість гармат (загалом 44) може свідчити про значно більшу туруму, один з більших типів вітрильно-гребних так званих «шхерних фрегатів».[2]

Три шведські удеми служили в ескадрах фінського архіпелагу протягом всієї війни 1788—1990 рр.. Вони підтримували десантні операції, здійснювали рейди проти російських галер і захищали лівий фланг операцій шведської армії у Фінляндії. Удеми воювали як в першому, так і в другій битві при Свенсксунді.[3] Ця битва завершилась катастрофічною поразкою для росіян і стала однією з найбільших морських перемог Швеції. Удема «Інгеборг» був одним з небагатьох втрачених шведських кораблів.[4]

Вплив

Історик Ларс-Олоф Берг припускає, що радикально новий порядок установки гармат на поворотній платформі, хоча і дещо розчарував шведських військових, міг вплинути на суднобудівників інших країн. Російські плавучі батареї були оснащені аналогічними установками до 1790 року. Подібні конструкції з'явилися також у Великій Британії та США. Поворотні опори для гармат використовувалися в американському «флоті канонерок» у часи Томаса Джефферсона, навіть на набагато менших кораблях, хоча від віддачі ті могли перекинутись, особливо якщо вогонь вівся через борт. Реальний прорив у розміщенні гармат по центральній осі корабля відбувся лише на панцерниках 19 століття.[5] 

Примітки
  1. Berg, «Skärgårdsflottans fartyg: Typer och utveckling under 1700- och 1800-talet» in Norman (2012), p. 61
  2. Anderson (1962), p.96
  3. Glete (1992), pp. 152–53, 163–64
  4. Hårdstedt (2009), p. 244
  5. Berg (1993), p. 34
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.