Усачевський Володимир Олексійович

Народився в російській сім'ї в місті Хайлар, Маньчжурії (в даний час — Внутрішня Монголія, КНР). Батько — офіцер російської Імператорської армії, який командував військами, які охороняли будівництво Транссибу. У сім'ї було п'ятеро дітей. Спочатку всіх їх музиці навчала мати, Марія Михайлівна Панова, викладачка гри на фортепіано[5]. У дитинстві співав у православному церковному хорі.

У 1930 році сім'я (без батька, який повернувся в СРСР) емігрувала в США[6], в Каліфорнію. На той час Усачевський вже володів фортепіано і продовжив навчання в Помона-коледжі в Клермонті, штат Каліфорнія, а також в нью-йоркській консерваторії Істман, де в 1939 році працював з Говардом Хансоном, Бернардом Роджерсом і Берріллом Филлипсом і отримав ступінь магістра і доктора наук.

На початку 40-х років Усачевський викладав музику в Вермонті і працював помічником хорового режисера в Південній Каліфорнії. Після призову в армію, Усачевьский був направлений в УСС, завдяки знанню російської та китайської мов. Перебуваючи в Вашингтонському університеті в Сіетлі на перепідготовці, зустрів там в 1943 році свою майбутню дружину Елізабет Крей (згодом — виконавчий директор Академії американських поетів в Нью-Йорку).

З 1947 по 1980 рік викладав у Колумбійському Університеті (Нью-Йорк), де в 1952 започаткував студію електронної музики. Започаткуванню студії сприяв випадок: в 1952 році В. Усачевському було доручено опікуватися нещодавно придбаним магнітофоном, чим він і скористався для музичних експериментів[7]. У жовтні 1952 року твори Лунінга та Усачевського звучали на концерті електронної музики в нью-йоркському Музеї сучасного мистецтва, що транслювався в прямому ефірі і викликав фурор. На концерті звучали «Сонічні контури» Усачевського (1952), які в електронному вигляді модифікують звучання фортепіано. Усачевський був одним із найважливіших піонерів у створенні електронної музики та однією з найпотужніших сил. Він створив перші твори «стрічкової музики» — унікального американського синтезу французького музичного концерту та німецьких чисто електронних шкіл.

Надалі, в 1955 році університет придбав для студії перший, щойно винайдений синтезатор, а в 1959 році Усачевський (спільно з Отто Люнінгом) за спонсорської підтримки Фонду Рокфеллера перетворив студію Колумбійського університету на Колумбійський Прінстон-центр електронної музики — перший центр електронної музики в США. За словами Люнінга, «ми хотіли створити центр, в якому композитори могли б працювати і ставити експерименти без будь-якого тиску з боку комерції. Більшість Європейських студій існує при радіостанціях, але ми відчували, що в Америці це не працюватиме, бо сили комерції завеликі. Нам здавалося, що найкращим місцем є університет, в якому є поети, літератори і театрали, і акустики, на яких можна було б перевірити свої ідеї та отримати відповідні реакції. Одночасно можна підключити до роботи студентів і зробити студію доступною для людей, які бажають експериментувати на по-справжньому високому рівні».[6]

З 1968 по 1970 рік Усачевський обіймав посаду президента Альянсу американських композиторів. У різний час у Володимира Усачевскій вчилися такі визнані майстри Американської музики, як Джон Епплтон, Чарльз Додж, Венді Карлос, Еліс Шилдс, Харві Солбергер, Чарльз Ворінен[8] .

«VLADIMIR USSACHEVSKY ELECTRONIC AND ACOUSTIC WORKS 1957-1972». New York: New World Records (80654-2), 2007. This is a compilation rerelease of recordings originally issued on various CRI LP's in the 1960s and 70's.

• Metamorphosis (1957)
• Linear Contrasts (1958)
• Wireless Fantasy (1960)
• Of Wood and Brass (1965)
• Computer Piece No. 1 (1968)
• Two Sketches for a Computer Piece (1971)
• Three Scenes from The Creation (1960; rev. 1973)
• Missa Brevis (1972)

«Vladimir Ussachevsky: Film Music». New York: New World Records (80389), 1990..