Внутрішня Монголія

Пустеля Внутрішньої Монголії

Народи, що населяли територію Монголії, періодично розділялися як на південну і північну, так і на західну і східну орди. Так, хунну під час занепаду своєї могутності розділилися на південних і північних. Можливо, гобійська й алтайська смуги служили природними бар'єрами, що сприяли роздробленню країни. Після падіння імперії Юань, власне Монголія знов стала політичним центром розвитку історії монголів. З самого початку цього періоду Монголія була вже розділена на дві практично незалежні частини — Західну і Східну. Східна Монголія, своєю чергою, ділилася на ліві і праві тумени. Ліві тумени включали Халху, Чахарію і Уріанхай і управлялися ханом, а праві тумени складали Тумет, Хорчин і Юншиебу і управлялися жинонгом.

Спочатку, титул жинонг (спадковий принц) був установлений ще за часів імперії Юань. При Юань жинонг сидів у Каракорумі та займався справами власне Монголії, а сам великий хан сидів у Даду й управляв всією імперією. Але після падіння Юань жинонг став спадковим титулом правителя правих туменів.

Бату-Монхе Даян-хан (його батько був жинонгом і загинув у феодальному конфлікті з Мандуул ханом) прийшов до влади в 1466 р., вирішив відродити колишні закони, призначивши сина жинонгом і відправивши його на південь, в праві тумени. Проте, місцеві феодали не бажали прийняти сюзерена над собою і вбили принца. Після придушення регіоналізму цих феодалів Бату-Монхе переніс політичний центр країни з Халхи в Чахарію. Причиною перенесення ханської ставки було знову ж таки прагнення Даян-хана протистояти сепаратизму правителів (тайши) правих туменів, а Чахарія була в безпосередньому сусідстві з ними. Відтоді аж до маньчжурських завоювань всемонгольські хани сиділи в Чахарії.

По смерті Бату-Монхе Даян-хана в 1504 р. країна була поділена його 11 синами. При цьому Халха була розділена на північну і південну, і північна Халха відійшла його молодшому синові Герсенз Жалайр хунтайджі. Північна Халха складала приблизно територію сучасної Республіки Монголія. Решта всіх доменів тодішньої Східної Монголії, включаючи південну Халху стали пізніше Внутрішньою Монголією.

Буддійський храм п'яти пагод у Хух-Хото

До середини XVI століття посилився правитель Туметського домену Алтан, син Барс-Болад жинонга. Він привласнив собі звання «хан», разом із ханом Монголії в Чахарії. Алтан хан влаштовував набіги на Мінську імперію, домагаючись сприятливих торгових умов для своїх володінь. Він також розгромив фракції ойратів-західних монголів, змагавшись із ними за оволодіння Хухнурським районом в 1552. Він заснував місто Хуххот в 1575 р., яке згодом стало столицею сучасної Внутрішньої Монголії. Його племінник Сецен хунтайджі Ордосський вторгся до Тибету в 1566 році. Він повернувся звідти з трьома ламами і прийняв буддистську віру. У той час хан Монголії Тумен Дзасагту приймав у Чахарії в 1576 році одного з вищих лам «червоношапкового» толку.

Алтан хан Туметський запросив у свої володіння вищого ламу секти «жовтошапочників» Соднам-Джамцо у 1577 р. Алтан хан присвоїв ламі титул Далай-лама, який, зі свого боку, оголосив Алтана наступником Хубілай хана, а себе Пагба-лами.

На початок XVII століття монгольські володіння стали настільки незалежними одне від одного, що останнього всемонгольського хана часто називають Лігден хан Чахарський. Він намагався об'єднати монгольських феодалів мирним шляхом, але ці спроби не вдалися. Його спроби насильницького об'єднання країни лише віддаляли його кузенів від нього. Так феодали володінь Хорчин, Харчин і південної Халхи уклали союз із Нурхачи Батором маньчжурським. Маньчжури, разом із тими феодалами розгромили сили Лігден хана в декількох битвах. Лігден хан загинув у 1634 р. від хвороби в Ганьсу, відступаючи в Хухнурський район. Маньчжури зайняли місто Хуххот і маньчжурський хан Абахай проголосив себе ханом Монголії. Таким чином вся територія сучасної Внутрішньої Монголії стала територією Цинськой імперії. Північна Халха залишалася незалежною до 1691 року.

Внутрішня Монголія, що зіграла значну роль у завоюванні Китаю маньчжурами, була розділена на 49 прапорів у Цинській імперії. Війська володарних князів Внутрішньої Монголії брали участь у загарбницьких походах маньчжурів. Так, вони брали участь у кампаніях проти Галдан Бошогту Ойратського наприкінці XVII століття і проти Джунгарського ханства в середині XVIII століття. У XIX столітті у Внутрішній Монголії значного рівня розвитку досягла література. Одним із видатних письменників цього періоду був В. Інжінаши, шляхтич-чингизид. До кінця XIX століття розвернувся дугуйланський рух (дугуйлан — гурток) проти маньчжурського панування. Одним з активістів дугуйланського руху був поет Хишигбат. Рух був придушений маньчжурськими військами.

Національно-визвольний рух, що розгорнувся по всій Монголії на початку XX століття, привів до створення теократичної держави Богдо-ханської Монголії в Зовнішній Монголії у 1911 році. Усі 49 хошунів Внутрішньої Монголії, а також цинхайські й алашанські монголи, виявили бажання добровільно приєднатися до знов утвореного Монгольського Ханства. Уряд Богдо-хана відправив війська до Внутрішньої Монголії, щоб вигнати війська Республіки Китай.

Кяхтінський договір трьох держав — Монголії, Російської імперії і Республіки Китай — 1915 року змусив Монголію відмовитися від планів приєднання Внутрішньої Монголії. По поняттях Російської імперії, тільки Зовнішня Монголія була в її сфері впливу згідно з угодою з Японською імперією. Таким чином Внутрішня Монголія відійшла до Республіки Китай.

Проте, народ Внутрішньої Монголії продовжував боротьбу за свободу. Під час Другої світової війни деякі князі намагалися спиратися на мілітаристську Японську імперію, щоб позбутися Республіки Китай. Голова маріонеткової держави Менцзян, князь-чингизид Де Ван Демчигдонров очолював визвольну боротьбу в цей період.

У серпні 1945 року війська Монгольської Народної Республіки, сприяючи наступу радянської армії проти Квантунської армії, вступили до Внутрішньої Монголії, щоб звільнити її від японських мілітаристів і від Республіки Китай. Незабаром після звільнення, Внутрішня Монголія була залишена монгольськими військами. Причиною тому була вірність Сталіна нерівноправному кяхтинському договору 1915 року. Таким чином, війська Мао Цзедуна знову окуповували Внутрішню Монголію.

Князь Демчигдонров та інші патріоти продовжували боротьбу за звільнення аж до 1949 року.