Установлення влади Гетьманату в Харкові (1918)

Карта Української держави (1918.V-XI)

9 лютого 1918 року між урядом УНР та німцями був підписаний Брестський мирний договір, за яким визнавлась українська адміністрація над Харковом. На початку квітня 1918 року німецькі загони разом із військами УНР підійшли до Харкова. 7 квітня у Харків вступив Запорозький корпус під командуванням полковника УНР П. Болбочана, який за згодою генерала Зураба Натієва призначив тимчасовим харківським губернським військовим комендантом (з виконанням обов'язків губернського комісара) командира 4-го Запорозького полку імені Б. Хмельницького полковника Олександра Шаповала. [1] Одночасно місто покинув більшовицький уряд Артема, котрий переїхав спочатку в Луганськ, а потім 28 квітня 1918 року евакуювався за Дон у Росію.

Командир Запорозького корпусу полковник П. Болбочан

28 квітня 1918 року німецьке командування здійснило арешт кількох членів Центральної Ради в Києві, і 29 квітня на Всеукраїнському з'їзді хліборобів була затверджена влада гетьмана П. Скоропадського. Перші достовірні відомості про це привіз до Харкова професор А. Погодін, завідувач фінвідділом губернського земства. Повернувшись із Києва в ніч з 1 на 2 травня, він дав обширне інтерв'ю харківській пресі. 3 травня харківські газети опублікували «Грамоту» гетьмана Скоропадського, згідно з якою відновлювалися в повному обсязі і всі розпорядження колишнього Українського уряду, і скасовувалися розпорядження Тимчасового Уряду. Увечері того ж дня на надзвичайне засідання зібралася міська дума; переважно висловили довіру новообраному гетьманові. З 3 по 9 травня в Харкові багаторазово вводилася комендантська година з обмеженням переміщення по місту. 11 травня в Харківському оперному театрі зібрався губернський з'їзд Союзу хліборобів (політичної партії, яка привела до влади Скоропадського) під керівництвом її харківських перших осіб: князя Голіцина та Сасс-Титовского. Загальні збори хліборобів Харківської губернії висловили свою підтримку «створеної на Україні твердої влади». [2]

Влітку 1918 року в гетьманському Харкові перебувало близько 12 000 офіцерів, існувала сильна офіцерська організація, в «батальйоні» якої складалося близько тисячі осіб. Крім того, були списки ще близько 2 тисяч проживавших в місті офіцерів, не втаємничених у організацію, але які вважалися надійними. Схожі, але більш дрібні організації існували в інших містах Харківської губернії. [3]

За гетьманату в Харкові стояв німецький гарнізон. Командувачем німецькими військами в Харкові був генерал Менгельбір.[2]

Гетьман української держави П. Скоропадський

Митрополит Харківський Антоній Храповицький

Революція листопада 1918 року в Німеччині вивела німців з Першої світової війни, що призвело до завершення німецької окупації території України. У 10-х числах листопада 1918 року німецькі війська почали залишати Харків. Розрізнені, розкидані по всій Україні, гетьманські сили, залишившись без німецької підтримки, були захоплені зненацька. Одні підрозділи просто розбігалися, інші, розуміючи безнадійність опору, визнавали владу Директорії. [4] Влада в Харкові тимчасово перейшла до корпусу Болбочана.

З 3 січня 1919 року в місті була відновлена ​​Радянська влада (ДКР, з кінця лютого - УРСР), що протрималася до 24 червня 1919 року.

• Зуб Э. Запоздалая монархия // Вечерний Харьков.
• Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) — Львів, 1992.
• Волков С. Трагедия русского офицерства
• Велика історія України - Микола Голубець
• Левченко А. Граф Келлер в Харькове в 1918 году
• Украинские страницы. Гетман Скоропадский