Фавстос Бузанд

Фавстос Бузанд (вірм. Փավստոս Բուզանդ) — ім'я вірменського історика V століття[1], яке, традиційно, приписується передбачуваному автору історико-епічного твору, традиційно званого «Історія Вірменії». У ньому описуються події до 387 р. н. е.

Фавстос Бузанд
вірм. Փավստոս Բուզանդ
Народився 4 століття
Помер 5 століття
Країна  Візантійська імперія
Діяльність історик
 Фавстос Бузанд у Вікісховищі

Біографія і походження імені

За припущенням історика другої половини V століття Лазара Парпеці, Фавстос був родом з Візантії. Традиційно вважалося, що Бузанд жив у IV столітті.

Перше слово в оригінальній назві книги — Бузандаран патмутюнк (пізніше зміненому на Патмутюнк Хайоц — «Історія Вірменії») — традиційно інтерпретували як відсилання до імені автора і вважали похідним від Бюзанд — «Візантія». Ім'я Фавстос (або Павстос) може бути пояснено присутністю в оточенні Нерсеса Великого єпископа «римського походження» на ім'я Павстос, якого вважали очевидцем подій IV століття і автором твору. У такому вигляді — Павстос Бузанд — ім'я зустрічається вже у Лазаря Парпеці наприкінці V століття[2][3].

Згідно з висновками Малхасянца і Періханяна, бузандаран є похідним від парфянського слова бозанд, має іранське походження і означає «співак, сказитель, ашуг», а вірменське патмутюнк має значення «повісті, оповідання», тобто певна збірка історичних оповідань. Таким чином, сучасна версія значення назви книги «оповідання ашуга», а ім'я автора вважається невідомим[2][3]. Згідно з висновками Ніни Гарсоян, «Історія Вірменії» була написана близько 470 року вірменином, нерідко погано поінформованим про події загальної історії. Гарсоян припускає, що автор був священиком. Джеймс Рассел з Гарвардського університету вважає його вірменином, який жив у V столітті[1]. Роберт Томсон з Оксфордського університету зазначає, що його ім'я було неправильно витлумачено як «Бюзандаци» тобто «з Візантії». Ключ до розгадки значення імені «Бузанд» лежить у самій назві книги Фавстоса. Назва «Бузандаран» означає збірка епічних оповідань[4].

В сучасних джерелах іноді зустрічається форма Фауст Візантійський[5].

«Історія Вірменії»
Видання «Історії» Бузнада, 1730 рік, Константинополь.

Праця Фавстоса Бузанда складалася з шести книг, з яких перші дві не збереглися. Ці книги відносилися до «Початкової історії» Вірменії, що охоплює період від «вавилонського стовпотворіння до смерті Христа», і до «Серединної історії», яка охоплює період поширення і утвердження християнства у Вірменії як державної релігії.

Третій період — «Кінцева історія», який охоплює понад 50 років, починаючи з царювання Хосрова III Котака (330—339), сина Тиридата III — до розділу Вірменії в 387 році на сфери впливу між сасанідським Іраном таРимом (за царювання Хосрова IV); це епоха царювання вірменських царів з династії Аршакунів — Хосрова, Тирана, Аршака II, Папа і Вараздата. III, IV, V і VI книги, що дійшли до нас відносяться до «Кінцевої історії».

Особливе місце Фавстос Бузанд у своїй «Історії» приділяє спарапетам (головнокомандувачам) з роду Маміконянів — Ваче, Васаку, Мушегу і Манвелу, які грали важливу роль у війнах Вірменії з Іраном.

«Історія» має швидше епічний, ніж строго історичний характер[2]. Манук Абегян вважає, що «не можна беззастережно користуватися цією працею як достовірним історичним джерелом», «тому що творчий момент в ньому займає значне місце». Цінність «Історії» полягає в тому, що вона повідомляє невідомі за іншими джерелами відомості про іранізовану соціальну структуру середньовічної Вірменії, про вірменську церкву, а також про практично загублену усну народну творчість, яке здійснила сильний вплив на текст[3].

Вперше «Історія Вірменії» Фавстоса Бузанда була опублікована в 1730 році в Стамбулі. Потім вона видавалася у Венеції (1832, 1889 і 1933 рр.), Петербурзі (1883 р.) і Тифлісі (1912 р.). Цей твір було перекладено французькою, німецькою, російською та англійською мовами.

Пам'ять

Іменем Фавстоса Бузанда названа вулиця в Єревані.

Примітки
  1. Фавстос Бузанд — стаття з Ираника. James R. Russell
  2. Pawstos Buzand, Pseudo-, Оксфордський словник Візантії, стор. 1610
  3. Review of Nina G. Garsoian, The Epic histories Attributed to Pawstos Buzand, «Buzandaran Patmutiwnk» — Speculum, Vol. 67, No. 2 (Apr., 1992), p. 414
  4. Robert W. Thomson. Armenian Literary Culture through the Eleventh Century // The Armenian People From Ancient to Modern Times: The Dynastic Periods: From Antiquity to the Fourteenth Century / Edited by Richard G. Hovannisian. — St. Martin’s Press, 1997. — Vol. I. — P. 211.
  5. Кусикьян И. К. О русском переводе «Истории Армении» Фауста Византийского // Византийский временник. — 1956. — Т. 10 (23 січня). — С. 203–207.

Література
  • Абегян М. Х. История древнеармянской литературы. Т. 1. Ер., 1948.
  • Абегян М. Х. Литература и историография // Культура раннефеодальной Армении (IV—VII вв.). Ер., 1980. С. 23 — 147.
  • Адонц Н. Г. Фауст Византийский как историк // Христианский Восток. 1922. Т. 6. Вып. 3. С. 235—272.
  • Ельницкий Л. А. К истории антицерковных и антихристианских тенденций в Армении в IV в. н. э. // Вестник древней истории. 1965. № 2. С. 122—130.
  • Хачикян Л. С. «История Армении» Фавстоса Бузанда // Фавст Бузанд. История Армении Фавстоса Бузанда. Ер., 1953. С. V—XVI.
  • Faustus de Byzance. Bibliothèque historique en quatre livres, traduite pour la première fois de l'arménien en français, par Jean-Baptiste Emine, directeur du Gymnase impérial de Wladimir sur la Klazma, в сборнике: «Collection des historiens anciens et modernes de l'Arménie, publiée en français.» par Victor Langlois", tome 1 (Paris, Librairie de Firmin Dido Frères, Fils et Cie, 1867), p. 201 — 310.
  • Des Faustus von Byzanz Geschichte Armeniens. Aus dem Armenischen ubersetzt und mit einer Abhandlung uber die Geographie Armeniens eingelates von Dr. Lauer. Koln, 1879.
  • Norman H. Baynes. Rome and Armenia in the fourth century // The English Historical Review, vol. XXV. New York-Bombay-Calcutta, 1910

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.