Фармакологія

Здавна в Україні ліки виготовляли народні знахарі, головним чином з трав, а іноді з тканин тварин, передаючи рецепти на їх виготовлення з роду в рід. З поширенням християнства виготовлення ліків поступово перейшло до монастирів, зокрема ченці Києво-Печерської Лаври лікували хворих та забезпечували їх ліками власного виробництва. Ліки виготовлювали також кустарі; їх завозили з чужоземних країн, де їх продавали в так званих «зелених» крамницях, разом з горілкою та різними спеціями. Відомо, що в 16 і 17 ст. вже існували рукописні книги про ліки, що їх називали «травниками», «зелейниками» або «вертоградами». Перші аптеки на Лівобережній Україні були утворені на початку 18 століття, коли Петро І наказав відкрити по великих містах «казенні» та дозволив засновувати приватні аптеки, якими здебільша керували чужоземні аптекарі; працювали та вчилися у них також особи з місц. населення. Курс фармацевтичного навчання тривав 5 — 6 років, після чого аптекарські учні складали іспити на звання «ґезель» та відряджалися до польових аптек на 2 — 3 роки. По відбутті служби вони мали право складати іспити на звання провізора і самостійно працювали фармацевтами. За Катерини II у 1787 був виданий перший аптекарський указ, який регламентував всю аптекарську справу в Російській імперії, у тому числі й в Україні. Приблизно тоді ж вийшов у світ перший підручник з фармакології «Врачебное веществословие или описание целительных растений» (4 томи, 1783 — 89), що його написав лікар Н. Максимович-Амбодик. У 19 ст. при університетах були відкриті фармацевтичні відділи, а на медичних та ветеринарних факультетах почалося викладання курсів фармакології. Відповідно до встановленого 1845 порядку, аптеки набирали учнів з осіб, які мали освіту не менше 6 класів класичної гімназії. Після трирічного навчання та іспитів вони отримували звання аптекарських помічників. Далі, після трирічної практики в аптеці та продовження дворічного провізорського курсу при університеті і державних іспитів, вони здобували дипломи провізорів. Згодом вони могли там також складати іспити і захищати дисертації на звання маґістра фармації. Завідувати аптеками дозволялося тільки провізорам або магістрам. Лише в земських аптеках винятково могли працювати фельдшери під наглядом лікарів.

На українських землях, які в 15 — 18 ст. входили до складу Речі Посполитої, аптекарі мусили відбути відповідний вишкіл і мати апробату Краківської Академії; у Львові вони створили професійну корпорацію.

На Західній Україні з кінця 18 ст. діяли австрійські закони, в 1920 — 30-х роки польські. Аптекарські студії за Австрії тривали 2 роки, за Польщі — 4 роки, на фармацевтичних відділах Львівського університету, по закінченні яких студент одержував титул магістра. У 1868 — 93 роках у Галичині діяло Галицьке товариство аптекарів (видавало 1871 — 1939 журнал «Czasopismo Towarzystwa Aptekarsikiego»).

По революції 1917 р. підготову фармацевтів при аптеках скасовано. 1920 у Харкові засновано А. Розенфельдом Інститут Експериментальної Фармації. Фармацевтична та фармакологічна освіта мінялася багато разів; 1921 були засновані фармацевтичні навчальні інститути з 4річним курсом навчання (у Харкові й Одесі) та фармацевтичні технікуми з 3-річним навчанням (у Києві, Вінниці та Харкові); 1923 засновано хім.фармацевтичні фак. при Харківському та Одеському університетах; 1930 укр. фармацевтичні навчальні заклади перейшли з системи наркомату освіти до наркомату охорони здоров'я, після чого Одеський Інститут був перетворений на мед.аналітичний, а фармацевтичні технікуми на інститути з п'ятирічним терміном навчання. 1940 створено фармацевтичні фак. при Львівському Мед. Інституті та Київському Інституті для удосконалення провізорів. 1937 були введені звання кандидатів та докторів фармацевтичних наук. Після воєнного занепаду і відновлення (з деякими змінами) фармацевтичних інститутів 1954 створено курси удосконалення і спеціалізації фармацевтів та заочну підготову провізорів з осіб, які мають середню фармацевтичну освіту та стаж понад 5 pp. При Одеському Фармацевтичному Інституті утворено фак. заочної освіти.

Кадри фармакологів в Україні формуються в основному з лікарів, ветеринарів, хіміків та фармакологів. Розвитку фармакології сприяли праці О. Черкеса, П. Радіонова, Г. Петровського та ін. У розвитку фармацевтичної освіти в Україні чималу роль відіграли М. Валяшко (1874 — 1955), якого вважають за її засновника, та Я. Фіялков, який упродовж багатьох років завідував катедрою фармацевтичної хімії в Київ. Фармацевтичному Інституті. Укр. фармакологи з 1961 об'єднані в Наук. Фармацевтичне Товариство, яке через Всесоюзне Товариство підтримує зв'язки з Міжнар. організацією фармакологів, заснованою 1966. Див. також Аптеки.

В еміграції 1945 — 51 діяв фармацевтичний фак. при Укр. Техн.-Госп. Інституті в Мюнхені. Укр. аптекарі США і Канади є чл. Укр. Лікарського Товариства Півн. Америки, а його ж. «Лікарський Вісник» містить також дослідження з фармакології.

В Україні функціонують навчальні заклади:

• Одеський національний медичний університет
• Український національний фармацевтичний університет
• Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Історія фармацевтичної освіти у Львівському університеті налічує більш як 150 років і офіційно розпочалася у 1853 р., коли 8 листопада 1853 р., згідно з Патентом Імператора Австрії Франца Йозефа І, на філософському факультеті Львівського університету було відкрите фармацевтичне відділення.

Упродовж 1853—1925 рр. фармацевтичне відділення функціонувало при філософському факультеті. У цей час відбулося відкриття перших кафедр, які й нині входять до складу фармацевтичного факультету Львівського національного медичного університету, а саме, фармакогнозії (рік заснув. — 1869), лікарської / медичної / біологічної хімії (рік заснув. — 1897).

30 червня 1924 р. за рішенням Вченої Ради філософського факультету фармацевтичне відділення у Львівському університеті було закрите. Однак, завдяки клопотанням аптекарів-фармацевтів Галичини після п'ятирічної перерви, у 1930 р. фармацевтичне відділення було відновлене як відділ у складі медичного факультету. При медичному факультеті фармацевтичний відділ функціонував до 1939 р., після чого був реорганізований у фармацевтичний факультет Львівського державного медичного інституту.

Науково-дослідні установи:

• ДНЦЛЗ

Мінімальна альвеолярна концентрація (МАК) характеризує міру дозозалежного ефекту інгаляційного анестетика. Під МАК50 розуміють концентрацію (при осягнутому рівноважному стані ) інгаляційного анестетика в альвеолярному повітрі, при якій у 50% хворих шкірний розріз не викликає захисної реакції. Вона дозволяє також провести грубу порівняльну оцінку ефективності різних анестетиків ( відносна клінічна ефективність ).

Значення МАК найбільше у грудних дітей у віці від 1 до 6 міс, зі збільшенням віку МАК поступово зменшується. Хронічне зловживання алкоголю підвищує потребу в інгаляційних анестетиках, в той час як при гострій алкогольній інтоксикації МАК зменшується. При пізніх термінах вагітності, також у пацієнтів похилого віку і при одночасному застосуванні наркотичних препаратів - для проведення наркозу потрібно менше інгаляційних анестетиків.

Галотан ( 2-бром-2-хлор-1,1,1-трифторетан ) введено до клінічного застосування в 1956 році. Досить швидко здобув популярність на цілому світі в зв'язку з сильною дією і безпекою при застосуванні ( не горючий ). В сучасній анестезіології застосовується рідко.

Галотан ( CF₃CHClBr ) в кімнатній температурі це прозора безбарвна рідина з солодкуватим, подібним до ефіру запахом, питома вага 1,86 N/m³.

Атомна маса 197,4 Da - Атомна одиниця маси (а.о.м., інша назва дальтон). Температура кипіння 50,2 °C, Мінімальна альвеолярна концентрація (МАК) 0,75 в 100% О₂; 0,29 в 70% N₂O.

Галотан не стабільна хімічна сполука, розкладається під впливом світла, у зв'язку з чим його зберігають в пляшках з темного скла і з тимолом як консервантом.