Фатум

Фа́тум (лат. Fatum — пророцтво, передбачення[1]) — наперед визначений, невідворотний перебіг подій, зокрема людських вчинків[2]. Часто фатум розуміється вужче як трагічний збіг обставин, лихо, наперед визначене ірраціональною силою[3]. Звідси характеристика «фатальний» — неминучий, згубний, нещасливий[4].

Фатумом у латинській мові називали передбачення майбутньої долі — «те, що сказане богами» через оракула[1]. Термін походить з давньогрецької та давньоримської міфології, де під назвою «фатум» об'єднувалися богині долі мойри (у греків) та парки (у римлян)[2]. Римляни також називали фатумом слово Юпітера, невідворотну волю небес[5]. Боецій називав так персоніфікацію долі[6]. В українській мові є низка синонімів до фатуму: доля, недоля, талан, жереб, приділ, а також вирок[2].

Фатум — складова античної трагедії, що проявляється як раптове та невідворотне лихо, спричинене волею богів[7]. Класичний приклад фатуму наявний в трагедії Есхіла «Едіп-цар», де герой Едіп попри всі зусилля стає жертвою напророкованої йому трагічної долі: вбити свого батька та одружитися із власною матір'ю[3].

Християнське віровчення протиставляє фатуму Божий промисел (провидіння)[3] — за яким навіть несприятливі події мають кінцеву добру мету[8].