Федака Павло Михайлович

Народився 3 березня 1945 р. у селі Кальник Мукачівського району на Закарпатті. У 1963 р. закінчив Кальницьку середню школу, у 1968 р. — Ужгородський державний (нині національний) університет.

У червні 1968 р. зарахований старшим науковим співробітником відділу народного дерев'яного зодчества та етнографії Закарпатського краєзнавчого музею, на базі якого створювався обласний музей народної архітектури і побуту в Ужгороді. 3 листопада 1969 р. — завідувач науково-експозиційним відділом, з жовтня 1971 до квітня 1981 р. — заступник директора з наукової роботи Закарпатського музею архітектури та побуту, з квітня 1981 р. до травня 2009 р. — заступник директора з наукової роботи Закарпатського краєзнавчого музею, з травня 2009 р. до кінця січня 2012 р. — директор Національного музею народної архітектури та побуту України в Києві.

Зробив помітний внесок у діяльність і розвиток музеїв, у яких працював, та музейної справи України загалом. Стояв біля витоків Закарпатського музею народної архітектури і побуту, для створення якого доклав чимало зусиль і праці, а після його урочистого відкриття 27 червня 1970 р. продовжив плідну пошуково-збиральницьку, науково-дослідну, науково-експозиційну та іншу роботу. Провів етнографічне обстеження понад 400 сіл у різних районах Закарпаття, знайшов і описав сотні пам'яток народного будівництва краю XVIII–ХХ ст., частина з яких перевезена і встановлена в експозиціях згаданого музею, а також Львівського музею народної архітектури і побуту та Державного (нині Національного) музею народної архітектури і побуту в Києві; зібрав особисто для скансену в Ужгороді понад 3,5 тисячі цінних експонатів, був автором і співавтором відтворення інтер'єрів 14 пам'яток народного будівництва Закарпаття, встановлених в експозиції згаданого музею.

Був науковим консультантом створення експозицій зони «Карпати» і підзони «Закарпаття» у Державному музеї народної архітектури та побуту України в Києві та Львівському музеї народної архітектури та побуту, ініціатором і організатором створення у кінці 60-х — 70-х рр. XX ст. 12-ти локальних етнографічних музеїв під відкритим небом у селах Закарпаття.

Плідна музейницька праця була продовжена ним у Закарпатському краєзнавчому музеї, якому на посаді заступника директора з наукової роботи віддав 28 років свого активного творчого життя. Тут він став ініціатором, організатором і керівником широкомасштабного багаторічного краєзнавчого обстеження сіл області, засновником, укладачем і науковим редактором щорічного Наукового збірника Закарпатського краєзнавчого музею, ініціатором створення, автором концепції, тематичної структури, тематичного плану Закарпатського історик-культурного музею-заповідника, автором концепції, структури, співавтором тематико-експозиційного плану нової експозиції  Закарпатського краєзнавчого музею; ініціатором створення, автором концепції, тематичної структури і тематичного плану та співтворцем меморіального музею Президента Карпатської України, Героя України о. Августина Волошина, відкритого в Ужгородському замку 14 березня 2002 р. Саме завдяки його зусиллям та наполегливій праці зібрання обласного краєзнавчого музею поповнилися цінними колекціями з життя і діяльності визначних постатей історії Закарпаття і всієї України: творчою спадщиною педагога, вченого, публіциста, письменника, громадського, культурного, політичного і державного діяча Авґустина Волошина, актора, режисера, драматурга Юрія-Авґустина Шерегія, основоположника української літератури Закарпаття Василя Гренджі-Донського, піаністки Софії Дністрянської, вченого-правника, академіка Станіслава Дністрянського, відомих краєзнавців Петра Сови та Івана Комловшія й ін.

До помітних здобутків Павла Федаки під час його роботи на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту України слід віднести проведення в музеї у жовтні 2009 р. представницької міжнародної наукової конференції «Народна культура України: традиції і сучасність» за участю 108 народознавців з різних регіонів України та 5-ти європейських країн, укладання, редагування та видання у 2010 р. найповажнішого за всю історію музею наукового збірника на базі матеріалів згаданої конференції — обсягом 60 обліково-видавничих аркушів; організацію у жовтні 2011 р. міжнародної наукової конференції «Проблеми дослідження, збереження, охорони і популяризації пам'яток народної архітектури України» за участі 80 етнологів і музеєзнавців з більшості областей України та 4-х європейських країн; укладання, редагування та видання у 2011 р. унікального наукового збірника «Джерела до української етнології» (матеріали польових досліджень працівників музею, починаючи з 1969 р.) — першого такого типу видання в історії музею; докладне обстеження усіх встановлених в музеї будівель- експонатів (понад 300) на предмет їх збереження, створення нових або доповнення існуючих інтер'єрів та екстер'єрів і розробка на цій основі плану розвитку музею на перспективу; реставрацію за рахунок зароблених музеєм коштів (оскільки державна програма виділення коштів була припинена з 2009 р.) понад 70 музейних об'єктів, старовинних хат, господарських, громадських і технічних будівель, організацію в музеї більш як 60 велелюдних традиційних народних свят, розробку концепції розвитку музею, шляхів оживлення експозицій — за рахунок приведення у робочий стан вітряків, водяних млинів, кузні, гончарної майстерні та ін.; запровадження вперше в історії музею для екскурсійного обслуговування електромобілів, які, з огляду на значну територію музею (130 га), користувалися великою популярністю у відвідувачів.

Як вчений Павло Федака зробив помітний внесок в українську етнологію, музеєзнавство, історичне краєзнавство.

На основі зібраного величезного за обсягом та цінного за змістом польового етнографічного матеріалу та архівних джерел ґрунтовно дослідив типи і форми традиційних сільських поселень, садиб, житлових і господарських будівель українців Закарпаття, опублікував на цю тему понад 100 статей, підготував і видав капітальну монографію «Народне житло українців Закарпаття XVIII—XX століть» (2005, 2008), став співавтором поважних наукових видань «Народна архітектура Українських Карпат XV—XX століть» (1987), «Гуцульщина» (1987), «Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат» (т. II, 2006) та ін.; у 1984 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю «Етнографія» на тему «Селянські будівлі українців Закарпаття XIX — початку XX ст.», у 2009 р. — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю «Етнологія» — «Народне житло українців Закарпаття XVIII—XX ст.».

З праць на історико-краєзнавчу тематику слід відзначити книги «Нарис історії товариства „Просвіта“ Карпатської Русі-України» (1991), «Пам'ять рідної землі» (1996), «Пам'ятки Замкової гори» (1999), "Десять років відродженої «Просвіти» (2000), "Народний дім «Просвіти» (2008), «Відроджена „Просвіта“: Двадцять років на шляху державотворення» (2010), "Берегиня розумного, доброго, вічного: До 25-річчя відродження крайового товариства «Просвіта» (2015), співавторство у написанні фундаментальної праці «Вони боронили Карпатську Україну: Нариси історії національно-визвольної боротьби закарпатських українців» (2002); він є автором понад 700 статей з питань історії культури, історії товариства «Просвіта», геральдики і прапорництва Закарпаття, численних нарисів про відомих вчених, письменників, художників, громадських, культурних і політичних діячів.

Як музейний працівник і музеєзнавець Павло Федака є співавтором чотирьох путівників по експозиції Закарпатського музею народної архітектури та побуту, двох путівників по експозиції Закарпатського краєзнавчого музею, автором численних наукових і науково-популярних статей з проблем будівництва українських музеїв під відкритим небом (скансенів), музеєфікації пам'яток народної архітектури і побуту на своїх первісних місцях, з історії заснування і діяльності різних музеїв, створення експозицій краєзнавчих музеїв, відгуків і рецензій на експозиції і виставки музеїв України, укладачем і науковим редактором наукових збірників Закарпатського краєзнавчого музею та Національного музею народної архітектури і побуту України, доповідачем з питань музейної діяльності на багатьох міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях.

Павло Федака зробив помітний внесок у громадсько-культурне і політичне життя Закарпаття і всієї України. З 70-х років XX ст. був членом правління обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії і культури, головою Ужгородського осередку товариства «Лемківщина» та Українського геральдичного товариства, у 1989—1990 р. — заступником голови обласної організації Товариства української мови ім. Т. Шевченка, у 1989—1991 р. очолював Ужгородську міську та був заступником голови Закарпатської крайової організації Народного Руху України за перебудову, організатором та учасником всіх значних громадсько-політичних акцій за незалежність України, які проводилися в той час на Закарпатті, у 2001—2011 р. — головою Закарпатської обласної організації та членом правління Національної спілки краєзнавців України. У 1990—1994 р. був депутатом Ужгородської міської ради, яка першою в Україні 19 серпня 1991 р. засудила путч ГКЧП в Москві, за його ініціативи та активності депутатської групи Руху, яку він очолював, ще у травні 1990 р. було прийнято рішення сесії міської ради про перехід влади в Ужгороді від міського комітету компартії до міської ради, а 14 червня 1990 р., на основі підготовленого ним питання, за рішенням сесії над будівлею міської ради вперше в Україні піднято синьо-жовтий прапор (синьо-золотий прапор Ужгорода); у 1990—1991 р. за його активної участі здійснено перейменування вулиць і площ Ужгорода, позначених комуністичною ідеологією — на назви, пов'язані з визначними подіями, персоналіями, історичними традиціями міста, області, України.

У 1990 р. П. М. Федака став ініціатором і організатором відродження на Закарпатті крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта» — найстарішої (заснована 1920 р.) і найзаслуженішої української громадської організації краю. З тих пір, понад 26 років був головою закарпатської «Просвіти», яка за час відродження під його керівництвом домоглася вагомих успіхів: повернуто у власність товариства Народний Дім «Просвіти» в Ужгороді, збудований на кошти просвітян у 1928 р. як національно-культурний центр українців Закарпаття; засновано унікальну бібліотеку; створено чотириголосий мішаний хор а‑сареlla, у якому ювіляр сам співає з часу його створення у 1999 р.; без жодної державної копійки видано 82 книжки з історії і культури Закарпаття, у тому числі популярні в народі 25 щорічних календарів-альманахів «Просвіти», проведено понад 300 просвітянських зібрань, присвячених українській історії краю, пам'яті визначних вчених, письменників, художників, громадських, культурних і політичних діячів; повернуто у контекст історії імена понад 180 подвижників національно-культурного і громадсько-політичного життя Закарпаття минулих століть та ін.

З початку 2017 р. є почесним головою Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта».

Останній час, крім активної громадської і наукової роботи, читає історію української культури, краєзнавство, музеєзнавство, пам'яткознавство у різних вищих навчальних закладах Закарпаття.

Це, зокрема, 1750 публікацій (33 книжки і брошури, 46 укладених і відредагованих ним наукових збірників, матеріалів конференцій, просвітянських календарів, понад 400 наукових і більш як 1250 науково-популярних, публіцистичних та інформаційно-просвітницьких статей), близько трьох сотень неопублікованих матеріалів, кілька десятків створених експозицій і виставок, біля 300 організованих ним наукових, культурно-просвітницьких і громадсько-політичних заходів та ін. Біобібліографія праць П. М. Федаки на початок квітня 2018 р. нараховує понад 3200 авторських позицій ювіляра!

• орден «За заслуги» III ступеня (2001),
• подяка Президента України (2009),
• медаль «20 років незалежності України» (2011),
• почесна грамота Міністерства культури України,
• почесна грамота ЦК профспілки працівників культури,
• грамоти Закарпатської обласної ради та Закарпатської ОДА,
• лауреат Всеукраїнської премії в галузі фольклористики та етнографії ім. Павла Чубинського (1999)
• лауреат премії ім. Президента Карпатської України, Героя України о. Августина Волошина (2001),
• почесний громадянин м. Ужгород (2009).

• Мирослав Сополига. Закарпатському подвижнику виповнилося 70 років // Трибуна, 4 березня 2015 [дата доступу 23 серпня 2020]