Федоренко Василь Гаврилович

Народився в 1890 році в українській селянській родині в селі поблизу Бахмута, за іншими відомостями народився в Бахмуті. Закінчив сільську початкову школу. До 1912 року займався сільським господарством.

У 1912 році був призваний в РІА служив рядовим, взводним і підпрапорщиком кірасирської її величності полку. З початком Першої світової війни в 1914 році разом зі своїм полком відбув на фронті де пробув до 1917 року. На фронті отримав два георгіївські хреста і дві георгіївські медалі.

Після демобілізації 1917 році повернувся в рідне село де був обраний головою сільради. Під час оборони Донбасу 1918 від наступаючих німецьких частин командував повстанським загоном. Після заняття німцями Бахмутського повіту пішов у підпілля.[1] Восени 1918 року організував і очолив повстанський загін разом з яким боровся проти німецьких частин і частин Армії УНР в повіті.[2]

8 січня 1919 року із своїм загоном приєднався до дивізії Дибенко. Після створення другої Донецької губернії 22 січня 1919 року займався радянською роботою в Георгіївській волості, Слов'яносербського повіту. В цей же час він служив продагентом в 13-й РККА. Після заняття Донбасу добровольчими частинами влітку 1919 виїхав до Харкова де записався добровольцем в кавалерійський Харківський запасний полк.

14 серпня 1919 роки разом зі своїм полком вступив в Червоне козацтво. У Червоному козацтві виконував обов'язки:

• командир 1-ї сотні 6 полку.
• командир 1-го полку з березня по червень 1920.
• командир 6-го полку.
• командир 4-го полку.

У липні 1920 був прийнятий в ВКП (б).

За заняття Збаржа 26 липня 1920 був нагороджений орденом Червоного Прапора.[3]

За час служби в частинах Червоного козацтва був нагороджений орденом Червоного Прапора.[4]

З квітня 1921 до січня 1922 командував 6-м полком, потім знову з листопада 1922 до березня 1923 роки після чого демобілізувався.[3]

Після демобілізації був відправлений на господарську роботу в Ростовську область де був директором радгоспу «Верблюд».

У 1932 році в зв'язку з невиконанням плану заготівлі зернових на Василя завели кримінальну справу але відпустили до суду під розписку. Восени 1933 році він приїхав до Харкова шукаючи допомоги в українського уряду, він зустрівся з головою раднаркому УРСР Чубарем. Після цього Василь повернувся в Бахмут де отримав відомості що всі звинувачення з нього зняті. Він написав вдячного листа: "З запізненням, але відсвяткували 16-ту річницю Великого Жовтня. Сидимо за столом, вся сім'я, і ​​сміємося, і плачем, не приховуючи сліз. Так, жива ленінська правда! Слава справжнім більшовикам! Від усіх нас гарячий привіт товаришеві Власу Яковичу Чубарю ".

Після чого поїхав в радгосп «Верблюд» де продовжив роботу.[5]

• Червоное казачество : 5 лет, 1918—1923 : сборник материалов по истории червоного казачества / рис. и обл. А. Мартынова ; [вступ. ст. Г. И. Петровского]. — [Харьков: Путь просвещения ; Молодой рабочий, 1923]. — 310, [3] с. : ил.
• «Золотой кирасир»
• Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей. 1929 г. Острогорский М. (сост.) Издательство: Издательство «Пролетарий»