Феофілакт (Лопатинський)
Архієпископ Феофілакт (Федір Леонтійович Лопатинський; 1670-ті — 6 (17) травня 1741) — єпископ Російської православної церкви, архієпископ Тверський та Кашинський, видний ієрарх першої половини XVIII ст., богослов, філософ.
| Архієпископ Феофілакт | ||
.jpg.webp) | ||
| ||
|---|---|---|
| 25 червня — 15 серпня 1725 | ||
| Попередник: | Феофан Прокопович | |
| Наступник: | Рафаїл (Заборовський) | |
| ||
| лютий 1723 — 25 червня 1725 | ||
| Попередник: | Сільвестр (Холмський-Волинець) | |
| Альма-матер: | Києво-Могилянська академія (1659—1817) | |
| Діяльність: | священнослужитель | |
| Ім'я при народженні: | Федір Леонтійович Лопатинський | |
| Народження: | 1760-ті Волинь | |
| Смерть: | 6 травня 1741 | |
| Єп. хіротонія: | 1723 | |
Життєпис
Родом із волинських дворян, народився приблизно у 1670-х на території Речі Посполитої (рік народження невідомий, але він був старший за Феофана Прокоповича, який народився 1681).
У підлітковому віці емігрував із Польщі до Гетьманщини, отримав освіту у Київо-Могилянській академії, але вчився і за кордоном. Після закінчення у чернечому сані був наставником в Київо-Могилянській академії разом із Феофаном Прокоповичем.
1704 — емігрував до Московії, найнявся до Московської слов'яно-греко-латинської академії і займав посади: наставника філософії та префекта (1704—1706), а потім ректора та наставника богослов'я (від 1706 року).
Керівник академії
Як викладач, Феофілакт у своїх наукових принципах не відходив від старого схоластичного шляху, залишаючись вірним традиціям київської школи. Московська академія на той час була відстала; ректору доводилося зіткатися із різними труднощами. Будинки були старі, нестача коштів. Через масову російську неосвіченість вчителів знайти було важко. Учнів постійно забирали зі школи для різних державних потреб. Феофілакт постійно надсилав прохання керівництву прохаючи кошти для академії. Російська держава байдуже ставилася до потреб академії.
1710 — його викликають до Санкт-Петербургу аби той взяв участь у формулюванні імперських ідей в історії Північної війни та, зокрема, Полтавської битви 1709.
Антагонізм із Прокоповичем
Феофілакт мав напружені взаємини з іншим вихідцем з українських земель — Феофаном Прокоповичем.
Перші конфлікти Феофілакта з Феофаном беруть початок від київської служби. Їх розділяла різниця поглядів. Феофілакт разом з Гедеоном Вишневським сперечалися з Прокоповичем по різних богословських питаннях. Вихід Феофілакта із Києва не припинив цих принципових зіткнень. Із Москви Лопатинський слідкував за вченою діяльністю Прокоповича.
1712 Феофан написав твір «Об иге неудобоносимом». Феофілакт знайшов у творі неправославні тенденції і відповів строгою критикою під заголовком:: «Иго Господне благо, и бремя его легко», там відкрито називав Феофановий твір писанням, що вносить реформаторські мудрування.
1716 Феофана викликали до Петербургу, московські вчені побачили в його кар'єрі небезпеку для церкви і замислили завадити феофанівському підвищенню. У московській академії тоді перебували два київських антагоніста Прокоповича: Феофілакт та Гедеон Вишневський. Вони вибрали із феофанівських творів сумнівні пункти в яких підозрювали Прокоповича у лютеранстві і подали їх Стефану Яворському, який приєднався до Феофілакта із Гедеоном і вони вирішили подати протест проти присвячення Феофана в єпископи. Стефан написав послання єпископам на хіротонію Феофана. Прокоповичу вдалося виправдатися, а його супротивники були осоромлені. Стефан був змушений вибачитися за несправедливий донос, а автори мали отримати сувору догану.
Єпископ Тверський
1722 — призначений радником у Синод РПЦ, у тому ж сані архімандрита, якому проходив ректорство у Москві.
У тому ж році попросився аби його призначили єпископом Іркутським. Іркутськ був таким архієрейським постом, куди ніхто не хотів їхати. Однак йому було відмовлено.
1723 — його постановили на Тверську катедру РПЦ.
1735 — у результаті державних інтриг позбавлений сану та потрапив до в'язниці у Виборзькій фортеці, де сидів до кінця царювання Анни Іванівни. Коли влада перейшла до Анни Леопольдівни, була оголошена амністія усім політичним засудженим. Феофілакт був звільнений 31 грудня 1740. Йому повернули сан. Але старець Феофілакт вже знеможений.
6 травня 1741 — помер. Похований у Олександро-Невському лаврі міста Санкт-Петербург.
Праці
Праці Феофілакта Лопатинського:
- «Объ игѣ Господнемъ благомъ» (проти поглядів Т.Прокоповича);
- «Политиколѣпная апотеозисъ» (1709, цареславний опис зустрічі царя Петра після перемоги під Полтавою);
- «Зеркало горячайшаго к Господу Богу духа» (1787);
- латинські вірші "Oda in laudem «peris principis Demetrii Kantemiri» (1719).
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.