Флешетта

На початку XX століття на озброєнні ряду найбільш передових у військовому відношенні країн з'явилися аероплани. Звичайно, технічні можливості тієї, дуже примітивної за сьогоднішніми мірками авіації були обмежені, однак ідея ураження противника з повітря розбурхувала уми військових. Майже відразу почалася розробка різноманітного озброєння для літаків, причому результати робіт варіювалися від цілком перспективних до сюрреалістичних. До останніх військові чини Франції спочатку зарахували і флешетти — нову розробку французьких інженерів, невеликі металеві стрілки, які передбачалося розсипати над скупченнями противника з бриючого польоту. Спочатку розігнана до швидкості літака, що летить і набирає швидкість в процесі падіння, при підльоті до землі стріла набувала б забійну силу.

Тим не менш, у Франції особливого визнання «стрілки» не отримали. Зате новою зброєю зацікавилися кайзерівська Німеччина і Російська імперія, військова розвідка яких сповістила свої генералітети про флешетти. У підсумку, до початку Першої світової війни німецькими та російськими військовими інженерами були створені кілька типів флешетт, а також куль для скидання з аеропланів[2]. Найбільш вдала конструкція була створена в Німеччині і являла собою металевий стрижень круглого перетину розміром трохи більше олівця. З одного кінця стрижень загострювали, а з іншого в тілі стрижня робили чотири поздовжніх виїмки, що утворювали свого роду оперення. Флешетти пачками або розсипом укладали в спеціальні касети, підвішені під фюзеляжем літака. Стріли застосовували при атаці скупчень піхоти або кавалерії з бриючого польоту або пікірування. У потрібний момент касета розкривалася, і флешетти пачками сипалися на супротивника. Скинуті з літака стріли біля землі володіли значною пробивною здатністю — зокрема, легко пробивали дерев'яні дошки товщиною до п'ятнадцяти сантиметрів [3][2]. Крім того, падіння стріл супроводжувалося різким свистом, що діяло на психіку супротивника і лякало його коней. В ході боїв з'ясувалося, що даний вид зброї дуже ефективний проти відкрито розташованих скупчень піхоти і особливо кавалерії[2].

Цікаво, що на деяких флешеттах був напис «Invention francaise, fabrication allemande» (фр. Винайдено у Франції, зроблено в Німеччині) — своєрідний гумор німецьких військових інженерів, що символічно повертали противнику його ж винахід [3].

Крім німецької армії, в ході бойових дій Першої світової війни флешетти епізодично застосовували ВПС Франції, Росії та ряду інших країн.

Хороші балістичні якості стріловидних боєприпасів та їх висока проникаюча здатність спокушують зброярів-конструкторів, в результаті чого протягом останніх десятків років мають місце спроби розробки вогнепального боєприпасу типу флешетти.

Наприклад, подібний боєприпас мав радянський експериментальний автомат АО-27, розроблений конструктором Д. І. Ширяєвим в 1961 році. Автомат використовував підкаліберний боєприпас з опереною стрілоподібною кулею і ведучим двухсекторним піддоном, що відокремлювався після вильоту кулі зі ствола автомата. Випробування автомата показали, що завдяки великій початкової швидкості кулі (1060 м/с) і поперечному навантаженні автомат АТ-27 мав значну перевагу перед АК при пробитті таких перешкод, як окопний бруствер. Крім того, у АО-27 зазначалося істотно менше в порівнянні з АК розсіювання куль при стрільбі короткими чергами з положення стоячи.

Знайшли флешетти застосування і в артилерійських снарядах, як один з різновидів готових вражаючих елементів (ГПЕ), що перебувають на озброєнні армії США (XM580E1)[4].

• Фінне К.І. Російські повітряні богатирі І. І. Сікорського. — 224 с.