Фолькунги

Засновником династії був Біргер Ярл, який походив з маєтку Б'єлбу. Тому доволі часто цю династію називають династією Б'єлбу. Фолькунгами в часи Біргера називали прихильників старих прав, які боролися проти центральної влади та податкового тягара, що уособлювали королі з династії Б'єлбу. Виникла деяка плутанина, коли назва супротивників Біргера Ярля перейшла на назву його династії. Біргер зумів розгромити Фолькунгів на чолі із лагманом Вестергетланду Ескілем Магнусоном. Після цього назву Фолькунгів стали ототожнювати з династією ярла Біргера.

Королі цієї династії проводили політику централізації влади, за їхніх часів Швецію було консолідовано у єдину державу. До цього - це була фактично федерація напівнезалежних володінь. За королів Фолькунгів сепаратистських спротив загалом було зламано. При цьому було закріплено права світських та церковних магнатів.

Водночас продовжувалася політика захоплення Фінляндії. У 1249-1250 роках було здійснено 2-й хрестовий похід, під час якого шведи оволоділи центральною частиною Фінляндії, а у 1293-1300 роках - в ході чергового походу Швеція завоювала західну Карелію. У 1323 році було встановлено кордони з Новгородською республікою (Орехівська угода).

У 1352 році засновано місто Стокгольм, яке у 70-х роках цього ж століття стає столицею Швеції. Водночас поступово зростає вплив іноземців, особливо німців у великих та портових містах країни.

Проте намагання посилити королівську владу та зменшити вплив аристократії призвели до падіння династії Фолькунгів у Швеції.

Намагамаючись розширити свій вплив, Фолькунги укладали шлюби із монархами сусідніх країн. Один з синів Магнуса III Ерік одружився з Інгеборгою, донькою Гокона V, короля Норвегії. Цим самим Фолькунги отримали можливість висуватися претензії на норвезький трон. Нагода ця видалася, коли Гокон V помер у 1319 році. Його трирічний онук Магнус Еріксон тоді став королем Швеції, а також претендентом на норвезький трон. За підтримки норвезької знаті та церкви його вдалося проголосити володарем Норвегії. Відтоді династія Фолькунгів очолила Норвегію.

Період правління Фолькунгів характеризує з одного боку посилення королівської влади, з іншого зростання впливу з-за кордону, зокрема Ганзи. Король Гокон Фолькунг уклав шлюб з донькою Вальдемара IV, короля Данії, який не мав спадкоємців. Згодом це надало можливість Фолькунгам отримати права на трон Данії. При цьому вони зберегли свої права на шведську корону.

У 1363 році король Гокон VI Фолькунг, що володів Норвегією, уклав шлюб з Маргаритою, донькою Вальдемара IV, короля Данії. Тим самим Фолькунги зробили ще один крок на приєднання до своїх володінь ще однією скандинавської країни. У 1375 році після смерті Вальдемара IV син Гокона Олаф Фолькунг став королем Данії. У 1380 році він стає ще королем Норвегії. Саме за часів Фолькунгів Данія та Норвегія знову об'єднуються однією родиною. Інтереси свого сина просувала Маргарита Данська. Фактично саме вона замість Олафа володарювала у Данії й Норвегії. Водночас почалася підготовка до захоплення Швеції, знать якої готувалася підтримати Фолькунгів супротив короля Альбрехта. Але завчасна смерть Олафа у 1387 році унеможливила план щодо об'єднання трьох країн під владою Фолькунгів. Проте завдяки авторитету та енергії Маргарити Данської у 1397 році була створена Кальмарська унія, яка трималася до 1523 року.

• Lindkvist, Thomas with Maria Sjöberg (2006) Det svenska samhället 800-1720. Klerkernas och adelns tid, Andra upplagan (Lund: Studentlitteratur) ISBN 91-44-01181-4