Фоностилістика

Синонімічною назвою такого аналізу мовних явищ є кількісний метод або метод статистичного підрахунку. Предметом

кількісного підрахунку можуть бути фонеми, морфеми, форми слів, члени речення, словосполучення та ін. Дослідженнями в цьому напрямку займались такі українські мовознавці як: І.Чередниченко, С.Перебийніс, В.Коптілов та інші.

Результатами їх досліджень були висновки, що «у текстах науково-популярної і газетної мови помітно нижча частота

вживання голосних у наголошених складах — від 27,5% до 30,2% проти 33-37,9% в уривках мови художньої літератури. Це можна пояснити тим, що в науковій і журнально-газетній мові частіше вживаються багатозначні слова, отже, голосні фонеми в таких текстах рідше потрапляють у наголошені склади, ніж це буває в народно-розмовній мові і в мові художньої літератури».¹

Окрім того, було зроблено підрахунки, що в текстах драматичних творів є низькою частотність

сонорних приголосних; в поезії м'які приголосні становлять середню частотність, а голосні — низьку. Кожна із закономірностей свідчить про надання тексту певного стилістичного ефекту (нюансу). Пр.: ефект очевидної звучності поетичних рядків, їх внутрішньої потужності, енергії тощо.

Фонетичні повтори можуть виступати в тексті на межі фонетичного та лексичного, фонетичного та морфологічного рівнів. До фонетичних повторів, які не мають співвідношення з одиницями інших мовних рівнів відносять:

• анафору;
• епіфору;
• алітерацію;
• асонанс.

3.Рима.

Суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.

Рима має велику кількість різновидів, серед яких:

• зовнішня та внутрішня;
• повна та неповна;
• чоловіча та жіноча;
• дактилічна та гіпердактилічна;
• граматична та неграматична;
• складена;
• глибока;
• поясна;
• суміжна;
• омонімічна;
• «перервана».

Ці два поняття є невід'ємними і часом звуконаслідування розглядають як різновид звуковідтворення.

Власне звуковідтворення є включення у текст переданих фонетичними засобами мови криків тварин і птахів, звуки машин

й іншої техніки. Воно, зазвичай, вирижається через неповнозначні слова, через звукові комплекси, які творяться авторами самостійно і не належать до мовної системи.

Звуконаслідування— це відображення звуків навколишньої дійсності за допомогою спеціально дібраних слів, як і в

попередньому випадку, але цього разу у їх складі повторюються фонеми, які, безпосередньо, нагадують відповідні звуки.

Отже, за допомогою засобів фонетичної стилістики (фоностилістики) формується «краса й комунікативна принадність художнього тексту, слів у ньому. Вони вагомо впливають на довершеність, поглиблення змісту висловлюваного».² Тобто, ці засоби існують в творі не як його зовнішня окраса, а є певними прийомами для оформлення його змісту і по-різному реалізовуються в кожному конкретному контексті.