Форсування Джорджем Вашингтоном річки Делавер

У 1776 році війна почалася з успіху американських повстанців: в березні британці вивели свої частини з Бостона. Однак під Нью-Йорком почалися проблеми: Британський генерал Вільям Хау висадився в серпні на Лонг-Айлен і до листопада вибив армію Вашингтона з Нью-Йорка. Після цього Хай відвів армію в Нью-Йорк на зимівлю. Частини гессенців він залишив в Нью-Джерсі під командуванням полковників Релла і Ван Донопа. Вони були розміщені на декількох постах в Трентоні і навколо нього. Потім Хау направив загін Чарльза Корнуоліса через Гудзон в Нью-Джерсі для переслідування Вашингтона. На той час армія Вашингтона сильно скоротилася в розмірах через закінчення термінів служби у військових, дезертирства і загальне падіння бойового духу після невдач під Нью-Йорком.

Основна частина армії Вашингтона перейшла через Делавер в Пенсільванію на північ від Трентона і на відстані декількох миль знищила човни або відвела їх на західний берег. Замість того, щоб переслідувати Вашингтона, Корнуоліс розкидав свої сили по постах від Нью-Брунсвіка до Берлінгтона, в тому числі організувавши пости в Бордентауні і в Трентоні. Британці готувалися до зимівлі, генерали планували перегрупування, поповнювали запаси, і готувалися до майбутньої весняної кампанії.

Вашингтон розмістив армію табором біля Маккінкі-Феррі, неподалік від місця майбутньої переправи. У його розпорядженні було від чотирьох до шести тисяч чоловік, але 1700 осіб були вже непридатні для служби. Під час відступу через Нью-Джерсі армія втратила багато припасів, крім того, Вашингтон позбувся зв'язку з двома великими підрозділами — загін Гораціо Гейтса опинився в долині Гудзона, а загін Чарльза Лі (2000 осіб) виявився в західному Нью-Джерсі. Вашингтон наказав обом генералам йти на з'єднання з ним, але Гейтс був затриманий снігопадами, а Лі був невисокої думки про Вашингтона й ігнорував його накази, воліючи залишатися на фланзі британської армії в Моррістауні.

Були так само проблеми з кількістю і боєздатністю армії. У багатьох рядових термін служби закінчувався перед Різдвом, а деякі покинули армію навіть до закінчення термінів служби. Через втрати, ряд поразок, здачі Нью-Йорка і відступ армії (а так само евакуації жителів Нью-Йорка і делегатів Конгресу) віра в вдалий результат війни похитнулася. Американці втратили форт Лі і форт Вашингтон, при цьому втративши великих запасів військового майна. Мало хто вірив в те, що вдасться виграти війну і домогтися незалежності.

Але Вашингтон проявив наполегливість. Він успішно добував припаси і набирав нових добровольців в ополчення. Набір проходив успішно головним чином через утиски британцями жителів Нью-Джерсі і Пенсільванії.

Наснагу в рядах патріотів справив листок Томаса Пейна «Американська криза», опублікований 19 грудня:

– Настав час випробування людських душ. Солдат, який бореться тільки влітку, і той патріот, який воює тільки при яскравому сонячному промінні, — відступається від служби своїй батьківщині; але той, хто відстоює її тепер, — заслуговує на подяку і любові і чоловіків і жінок. Тиранію, подібно пеклі, нелегко перемогти. Але нас тішить думка, що чим важче боротьба, тим більше слави в перемозі. Оригінальний текст (англ.) – These are the times that try men's souls; the summer soldier and the sunshine patriot will, in this crisis, shrink from the service of his country; but he that stands it now, deserves the love and thanks of man and woman. Tyranny, like hell, is not easily conquered; yet we have this consolation with us, that the harder the conflict, the more glorious the triumph.

Памфлет був опублікований в Філадельфії, а вже на наступний день Вашингтон наказав зачитати його перед своєю армією.

20 грудня в табір Вашингтона прийшли 2000 осіб із загону Чарльза Лі під командуванням генерала Джона Саллівана. Сам Лі був захоплений в полон британцями 12 грудня, коли виявився занадто далеко від своїх військ. У той же день підійшов загін генерала Гейтса, який скоротився до 600 чоловік. Незабаром підійшли 1000 ополченців з Філадельфії, якими командував полковник Джон Кадваладер.

З цими підкріпленнями і з деякою кількістю інших добровольців армія Вашингтона досягла чисельності 6000 боєздатних людей. Однак, довелося відправити частину військ для охорони переправ у Брістоль і Нью-Хоуп. Інший загін довелося відправити в Ньютаун для охорони складів і госпіталю з пораненими. В результаті армія Вашингтона скоротилася до 2400 чоловік, готових почати наступ проти гессенців в Нью-Джерсі.

24 грудня в табір прибула партія припасів, в тому числі ковдр, в яких армія гостро потребувала. Це значно підняло бойовий дух армії.

Відразу після відступу в Пенсільванію Вашингтон став думати про те, як завдати рішучого удару по противнику. Після прибуття загонів Саллівана і Гейтса він вирішив, що настав час для такого маневру. Спочатку він вирішив завдати удару по найпівденнішому британському посту в Монт-Холлі. Він відправив туди свого ад'ютанта Джозефа Ріда, який зустрівся з Самуелем Гріффіном, командиром ополчення. 22 грудня Рід прибув в Монт-Холлі, де застав Гріффіна хворим, а його людей — в поганому стані, але все ж готовими до дій (Їм вдалося проявити себе в битві при Айрон-Уоркс на наступний день, де вони відкинули гесенців від Баордентауна досить далеко, так що вони не могли прийти на допомогу гарнізону Трентона). Донесення Ріда і інших командирів змусили Вашингтона відмовитися від ідеї атаки при Монт-Холлі. Він став думати про атаку в районі Трентона. 23 грудня Вашингтон оголосив штабу про цей намір. Він сказав, що атака повинна початися на світанку 26 грудня.

У підсумку Вашингтон вирішив перейти Длавер в трьох місцях. Основні сили повинні були під його командуванням переправитися у Трентона. Друга колона під командуванням Кадвалладера повинна була переправитися у Данкс-Феррі у Брістоля і зробити там відволікаючу атаку. Третя колона під командуванням бригадного генерала Джеймса Евінга повинна була перейти річку у Трентон-Феррі і захопити міст через Ессунпінк-Крік на південь від Трентона, щоб не дати противнику відступити цим шляхом. Коли Трентон буде захоплений, передбачалося об'єднаними силами атакувати британські пости в Прінстоні і Нью-Брунсвіці. Передбачалося і четверте місце переправи — силами загону Ісраеля Путнама для підтримки Кадваладера, але ця переправа була скасована після того, як Путнам зрозумів, що у нього немає достатньої кількості людей.

23 грудня почалися приготування до наступу. 24 грудня через Мальта-Айденд (близько Нью-Хоуп) були доставлені човни і заховані за островом Тейлор-Айленд у Макконкі-Феррі, передбачуваного місця переправи. У той же день було проведено останні організаційні збори за участю всіх основних офіцерів. 25 грудня Вашингтон видав генеральний наказ з докладним описом плану операції.

Вранці 25 грудня Вашингтон наказав приготувати триденні раціони і розпорядився, щоб солдати приготували нові кремені для своїх мушкетів. Його трохи турбували донесення розвідки, яка повідомляла, що англійці так само готуються перейти Делавер і чекають моменту, коли річка замерзне. О 16:00 було проведено вечірній огляд, під час якого солдатам роздали боєприпаси. Мушкети були видані всім, навіть офіцерам і музикантам. Було оголошено, що всі відправляються на виконання секретного завдання. Вашингтон побудував своїх людей в колону, наказав дотримуватися максимально можливої тиші, і вони виступили до Макконкіс-Феррі. План Вашингтона припускав, що переправа почнеться відразу ж, як тільки стане досить темно, але його армія вийшла до місця переправи тільки о 18:00, через 90 хвилин після заходу сонця. Погода ставала все гіршою. Дрібна мряка перетворилася в сильний дощ зі снігом.

Керівництво переправою Вашингтон доручив своєму шефу артилерії, Генрі Нокса. Йому було потрібно організувати переправу великої кількості людей, а також 18-ти гармат і деякої кількості коней. Нокс потім писав, що він зіткнувся з великою кількістю проблем, з яких основний стали крижини на річці.

Вашингтон приєднався до загону, який переходив річку одним з перших — це були вірджинцями під командуванням генерала Адама Стівена. Ці люди повинні були розгорнутися в пікетні ланцюг і не пропускати нікого до місця переправи. Паролем було «Перемога або смерть» (Victory or Death). В цілому переправа пройшла без серйозних подій, хіба сто кілька людей впали у воду — в тому числі Делаверскій полковник Джон Хезлет.

Згідно з популярною легендою, в переправі брав участь генерал Вільям Уіппл і його чорношкірий раб (або колишній раб), Принц Уіппл. Останній зображений у вигляді весляра при Вашингтоні на картині Лойце. Його присутність стало символом участі афроамериканців у війні за незалежність. Однак, історичний генерал Уіппл був делегатом Конгресу і повинен був в той день знаходитись в Філадельфії разом зі своїм рабом.

Вранці 26 грудня, як тільки армія була готова, Вашингтон наказав розділитися на дві колони: одну очолили він сам і генерал Грін, другу очолив генерал Салліван. Колоні Саллівана було велено йти по Рівер-Роуд від Беар-Таверн до Трентону, а колона Вашингтона пішла під Пеннінгтон-Роуд, декількома милями далі від річки. Колони атакували Трентон і розбили там гессенський загін. Тільки 3 американця було убито і 6 поранено. Гессенці втратили 22 людини убитими і 98 пораненими, 1000 чоловік потрапило в полон. Було так само захоплено безліч мушкетів, пороху і кілька гармат.

• «Вашингтон переправляється через Делавер» — картина американського художника Емануеля Лойце, написана в 1851 році.

• Bennett, William John (2006). America: From the age of discovery to a world at war, 1492—1914. Thomas Nelson. ISBN 978-1-59555-055-2.
• Crocker, H. W., III (2006). Don't Tread on Me. New York: Crown Forum. ISBN 978-1-4000-5363-6.
• Dwyer, William M (1983). The Day is Ours!. New York: Viking. ISBN 0-670-11446-4.
• Fischer, David Hackett. Washington's Crossing. — New York : Oxford University Press, 2006. — ISBN 0-19-518159-X.
• Ketchum, Richard. The Winter Soldiers: The Battles for Trenton and Princeton. — Owl Books, 1999. — ISBN 0-8050-6098-7.
• McCullough, David (2005). 1776. Simon & Schuster. ISBN 0-7432-2671-2.