Фотогенія

Кінозйомку він вважав незамінною там, де треба було зафіксувати миттєвість і неповторність явищ навколишньої дійсності… «раптом, ненавмисно побачити на плівці або пластинці, що якийсь перехожий, випадково схоплений об'єктивом, має рідкісну для нього виразність… що дерева, вода, тканини, тварини відрізняються низкою характерних рухів, виявлення яких так нас хвилює»[1].

Деллюк стверджував, що головне в кіно — це індивідуальне бачення, від якого залежить і настрій і повнота драматичного сприйняття. Він обурювався обмеженістю прокатників, які вимагали від операторів, щоб на екрані «усе було видно». Деллюк запитував: чому людина в житті бачить туманні контури, неясні контури, а фільм з незрозумілих причин не повинен показувати те, що бачить око людини?

Л. Деллюк підкреслював, що усі компоненти художньої виразності мають бути осмислені, у тому числі світло і ритм. Вони повинні допомагати глядачам гостріше відчути драму, що відбувається на екрані.

Л. Деллюк різко заперечував проти надмірного захоплення технічними можливостями кіно, пристрасті до різних прийомів зйомки — напливів, контражурів, подвійної експозиції і т. д. Прагнучи реалістично показати події, він вважав необхідним об'єднувати усі компоненти фільму: декорації, акторів, натуру.

Торкаючись проблеми актора, Деллюк затверджував примат внутрішнього змісту над зовнішністю. Він різко засуджував тих, хто намагався звести усі завдання фотогенії до хорошої фотографії, до зовнішньої красивості.