Франкіно Ґафурі

Франкіно Ґафурі (лат. Franchinus Gaffurius/Gafurius, італ. Franchino Gaffurio/Gafori;14 січня 1451, Лоді — 25 лютого 1522, Мілан) — італійський теоретик музики і композитор. Теоретичні праці писав латинською та італійською мовами. Найбільш відомий трактат Ґафурі «Музична практика», в чотирьох книгах. Автор 18 мес, 11 магніфікатів, кількох десятків мотетів.

Франкіно Ґафурі
Основна інформація
Дата народження 14 січня 1451[1][2][…]
Місце народження Лоді, Ломбардія
Дата смерті 25 лютого 1522[3] (71 рік)
Місце смерті Мілан, Міланське герцогство
Професії композитор, музикознавець, теоретик музики
Вчителі Godendackd
Відомі учні Francesco Cazad
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Вивчав теологію і був півчим у бенедиктинському монастирі рідного міста, там же був висвячений на священника в 1473 або 1474 році. У 1474—1475 роках жив в Мантуї. У 1476—1477 роках викладав музику в Вероні і Генуї. З 1478 році жив у різних містах Італії, служив капельмейстером у соборах Неаполя Бергамо, з 1484 року — капельмейстер кафедрального собору в Мілані. Професор музики Міланського університету (1497; сам себе гордо іменував Regius Musicus). Залишався в Мілані і після завоювання міста французами в 1500 році. Раніше вважалося, що на «Портреті музиканта», який іноді приписують Леонардо да Вінчі, зображений Ґафурі. Нині це припущення заперечується.

Титульна ілюстрація трактату Ґафурі "Праця про гармонію музичних інструментів " (1518). Напис по периметру: Franchini Gafurii Laudensis tria de musicis volumina — theoricam ac practicam et harmoniam instrumentorum — accuratissime scripsit. Стоя на кафедре, Гафури изрекает древнюю истину: Harmonia est discordia concors[4].

Наукові роботи

На початку наукової діяльності відчув сильний вплив Боеція, також добре знав Маркетто Падуанського (власноручно переписав його трактат «Lucidarium»), Франко Кельнського, Йоана де Муріса, Уголіно з Орвієто. У трактаті «Музична практика» очевидний вплив Йоана Тінкторіса, аж до копіювання його нотних прикладів. Під впливом передових гуманістів у Мілані в 1490-х роках прагнув освоїти оригінальні трактати грецьких філософів і музикантів. Не знаючи грецької мови, замовляв переклади. У пізньому трактаті «Праця про гармонію музичних інструментів» відчутний вплив гармоніки Птолемея, зокрема, спираючись на Птолемея, він вперше дав опис синтонічній діатоніці.

Більше 20 років вів полемічне листування з болонським вченим Джованні Спатаром (1458—1541). Ця грандіозна полеміка, що почалася навколо критики в трактатах Ґафурі вчителя Спатар Рамоса де Парехи і розширилася потім далеко за межі теорії Рамоса, знайшла відображення в трьох трактатах Ґафурі («Апологія», «Перше послання» і «Друге послання») і двох трактатах Спатара[5].

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. SNAC — 2010.
  3. Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  4. Гармония — это согласие разногласного.
  5. «Dilucide et probatissime demonstratione» (1521) и «Errori de Franchino Gafurio» (1521)

Література
  • Praetorius E. Die Mensuraltheorie des Franchinus Gafurius und der folgenden Zeit bis zur Mitte des 16. Jahrhunderts. Leipzig, 1905.
  • Kinkeldey O. Franchino Gafori and Marsilio Ficino // Harvard Library Bulletin, I (1947), pp. 379–82.
  • Caretta A., Cremascoli L., Salamina L. Franchino Gaffurio. Lodi, 1951.
  • Miller C.A. Gaffurius's Practica Musicae: origin and contents // Musica Disciplina, XXII (1968), pp. 105–28.
  • Miller C.A. Early Gaffuriana: New answers to old questions // Musical Quarterly, LVI (1970), pp. 367–88.
  • Palisca C. Humanism in Italian Renaissance musical thought. New Haven: Yale University Press, 1985 (см с. 191—232).
  • Airoldi R. La teoria del temperamento nell' età di Gioseffo Zarlino. Cremona, 1989.
  • A correspondence of Renaissance musicians, ed. by B.J. Blackburn, E.E. Lowinsky, C.A. Miller. Oxford, 1991.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.