Франсуа Піко

Франсуа Едуар Піко (фр. François-Édouard Picot; 17 жовтня 1786—15 березня 1868) — французький історичний живописець, учень Франсуа Андре Венсен і Жака Луї Давида, представник неокласицизму.

Франсуа Піко
фр. François-Édouard Picot

Народження 17 жовтня 1786(1786-10-17)[1][2]
Париж, Королівство Франція
Смерть 15 березня 1868(1868-03-15)[3][4][…] (81 рік)
  IX округ Парижа, Париж, Франція[3][5]
Поховання
Пер-Лашез[6] : 
Країна  Франція[7]
Жанр портретний живописd, Ню, історичний живопис, релігійний живописd і міфологічний живопис
Навчання Національна вища школа красних мистецтв і Французька академія в Римі (1817)[8]
Діяльність художник
Вчитель François-André Vincentd і Жак-Луї Давід
Відомі учні Édouard Cibotd, Étienne-Prosper Berne-Bellecourd, Александр Кабанель, Адольф Вільям Бугро, Ulysse Butind, Jean-Jacques Hennerd, Claudius Popelind, Jehan Georges Vibertd, Ferdinand Chaigneaud, Jules Collinetd, Каміль Піссарро, Georges Lafossed, Édouard Bailled, Victor Mottezd, Charles Frédéric Chassériaud і Гюстав Моро
Працівник Національна вища школа красних мистецтв
Член Академія красних мистецтв Франції[6]
Твори The Siege of Calaisd
Нагороди
 Франсуа Піко у Вікісховищі

Біографія

Народився в Парижі в 1786 році. У 1813 році виграв Римську премію, отримавши стипендію для навчання живопису. Досяг першого успіху на Паризькому салоні 1819 роки за роботу L'Amour et Psyché (Лувр). Продовжував виставлятися у Салоні по 1839 рік. У 1836 році Франсуа Едуар Піко був обраний в Паризьку академію; раніше, в 1832 році, став офіцером ордена Почесного легіону.

Творчість

Отримавши в 1813 році велику римську премію, навчався в Італії, де написав картину «Амур і Психея» (1817), яка поклала початок його популярності. У творах першої пори своєї діяльності, як наприклад «Рафаель і Форнарина» (1822), «Орест, що засинає в обіймах Електри» (1822; в Луврськох музеях) і «Благовіщення», він виявив, порівняно з послідовниками школи Давида, яка панувала на той час, більше простоти і натуральності в композиції, більше теплоти і блиску в колориті, більше м'якості і приємності в загальному враженні. Коли виник у французькому живопису романтичний напрям, Піко приєднався до нього і став прагнути в своїх роботах узгодити теплоту почуття і мальовничість з чистотою і строгістю стилю; але для повного досягнення цієї мети у нього не було достатньої сили. Проте він став одним з видних корифеїв романтичної школи і приніс важливу користь французькому мистецтву тим, що утворив багатьох учнів, до числа яких належать такі художники, як Піль, Кабанель, Бугро, Леньов, Бенувіль, Г. Моро, Е. Леві та ін. З 1836 року він був членом французького інституту. Найважливіші з творів цього художника відносяться до монументального живопису; з них особливо заслуговують бути згаданими алегоричний плафон в одній із зал Версальського музею, два таких же плафона в Луврский галереї і настінний розпис в паризьких церквах Нотр-Дам-де-Лорет («Небесне увінчання Богородиці»), Сент-Вінсент-де-Поль («Христос і апостоли»), St. Merry («Св. Геновева дає обітницю невинності») і ін .; з інших творів Піко має вказати на картини: «Взяття Кале герц. Гизом у 1558 році» (в Версальської галереї) і «Епізод чуми у Флоренції» (в Гренобльському музеї); крім того їм написано багато прекрасних портретів.

Галерея
  • Амур ы Психея (1817).
  • Леда (1832).
  • Взяття Калэ герц. Гызом у 1558 р.

Примітки
  1. Find a Grave — 1995.
  2. https://www.google.ru/books/edition/Cyclopedia_of_Painters_and_Paintings/4wgFAAAAYAAJ?hl=en&gbpv=1&dq=Fran%C3%A7ois-%C3%89douard+Picot+october+1786&pg=PA439&printsec=frontcover
  3. Lavigne H. état civil d'artistes français — Paris: 1881. — P. 87.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. http://archives.paris.fr/s/4/etat-civil-actes/resultats/?
  6. Moiroux J. Le cimetière du Père-Lachaise — Paris: 1908. — P. 268.
  7. RKDartists
  8. AGORHA — 2009.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.