Французька мова в Канаді

Перші французи з'явилися на території сучасної Канади в ході експедицій 1534 року. Заселення Канади французами почалося після 1642 року. До 1759 року, коли Нова Франція була захоплена Британією, у Канаді проживало близько 60 тис. Франкофонів, у тому числі канадських метисів.

Після падіння Нової Франції, французька мова піддавалась гонінню з боку британської влади. До 75 % франкомовного населення Акадії було депортовано або загинуло в ході депортацій. Проте, сильні патріархально-католицькі традиції Квебека укупі з високою народжуваністю франкоканадців дозволили їм зберегти компактний мовний ареал у рамках даної провінції незважаючи на адміністративний тиск з боку англо-квебекськой верхівки. Більш того, франко-канадці продовжували активно освоювати західні регіони країни і Канадську північ, де на початку XIX століття, до початку масового припливу іммігрантів з Європи французьку мову користувався великою популярністю у автохтонного населення. На основі французького склалася франкокреольска мова Канади, а також особлива контактна мова мічиф. Незважаючи на поступову англізацію даних груп, франкомовна більшість Квебека не скорилася і продовжувало боротьбу за свої мовні права. Тиха революція 1960-х років створила сприятливі умови для зміцнення позицій французької мови в самому Квебеку. Незабаром покращилося становище у франкофонів Акадії, які отримали свій франкомовний Монктонський університет. Хартія французької мови (Білль 101) зробила французький єдиною офіційною мовою Квебеку, хоча англофони зберегли ряд привілеїв.

У сучасній Канаді французька є одним з двох офіційних мов всієї Канади тільки на федеральному рівні. Фактично це означає, що французьким можна користуватися на території всієї країни тільки в справах федерального масштабу. У місцевому діловодстві та повсякденному житті її присутність у більшості провінцій Канади практично не відчувається, що частково пояснюється довгою історією відкритої ворожнечі між двома основними групами країни. На місцевому рівні французька є офіційною мовою провінції Квебек. Єдиною офіційно двомовною провінцією місцевого рівня є Нью-Брансвік, але і там фактична двомовність зводиться до півночі країни. У провінції Онтаріо французький не є офіційним, але допускається її використання в округах, де проживає понад 5 тис. франкофонів або ж менше в тому випадку, якщо їх частка становить від 10 % і більше до загальної чисельності населення округу. Єдиною адміністративною одиницею в Північній Америці, де число франкофонів збільшується, є провінція Квебек.

Дані явища пояснюються кількома факторами. По-перше, у колонізації Канади брали участь в основному вихідці з північно-західної Франції, у першу чергу жителі півостровів Бретань і Нормандія. По-друге, французька мова епохи дореволюційної Франції, коли відбувалася колонізація Квебека, значно відрізнявся від сучасного, оскільки французькі революціонери приступили до активного постреволюційного мовною будівництва, так як вважали, що моду французької мови до революції задавали королівські придворні. Королівська французька в самій Франції раптово стала сприйматися як химерна і помпезна. Ряд мовних норм, у тому числі фонетичних, піддався ревізії. Наприклад, поєднання -oi, до революції при дворі вимовляється як -we, було змінено на -wa, яке вважалося до цього просторіччям. Ряд давньофранцузьких лексем остаточно канули в минуле. Проте, оскільки дані зміни у Франції відбулися після 1789 року, французьку мову в Канаді, яку в 1759 році захопили британці, які не піддався мовної ревізії й до теперішнього часу, у більшій чи меншій мірі, зберігає риси королівського французького, які поступово почали зникати лише в останні 20-30 років. Авторитет французької корони, а також католицької церкви в Квебеку зберігався протягом десятиліть, а тому французька мова франкоканадців зберегла багато історичних особливостей тієї епохи. У ній також можна відзначити збереження ряду архаїчних форм типу «nous-autres» (ми) і «vous-autres» (ви), на збереження яких, мабуть, вплинули відповідні іспанські «nosotros» і «vosotros», так як Нова Франція раніше мала спільні кордони з Іспанською Америкою. Як і в іспанській мові, своє старе значення зберегло дієслово «espérer» («чекати», а не тільки «сподіватися», як у сучасній французькій). Вживається історизм «піастри» для позначення канадського долара. Особливістю є також збереження неграссірованного звуку «r» у ряді регіонів Квебека. Характерна риса канадської французької — це наявність великих пластів нецензурної лексики, пов'язаної з католицькою тематикою.

Після 1759 року частка франкофонів у Канаді неухильно скорочувалася в ході масової імміграції англофонів і аллофонів, які тяжіли до англійської мови. Між 1840 і 1860 роками англомовне населення Канади перевищила франкомовне. Надалі цей розрив продовжує збільшуватись. На першому етапі вплив французької мови на канадську англійську було значним, проте з другої половини XIX століття запозичення переходили з англійської у французьку.

З огляду на невизначений статус французької мови в Канаді, де британська адміністрація робила все можливе для її викорінення, кількість прямих англо-американських запозичень у ньому було значним до середини XX століття. Особливо активно франкофонами запозичувалася технічна лексика, оскільки робочою мовою промисловості була англійська, а франкомовній освіті увага не приділялася. Після Тихої революції і встановлення офіційного статусу французької мови активний мовний пуризм франко-квебекців привів до різкого скорочення числа прямих запозичень. Так, навіть замість інтернаціоналізму СТОП/STOP став вживатися ARRÊT.

Французька мова в Канаді розпадається на ряд регіональних варіантів, найбільші з яких:

• Квебекська французька із західним і східним діалектами; також соціолект Монреалю — жуаль.
• Франко-акадійскій діалект (найархаїчніший), також соціолект Монктона — Шедьяк.
• Онтарська французька, близька Квебекському.
• Манітобська французька.
• Франкокреольська мова Канади і особлива змішана мова мічиф.