Французько-вірменські відносини
Французько-вірменські відносини почали існували з того часу, як Франція та Вірменія встановили контакти у Вірменському королівстві Кілікія. Офіційні дипломатичні відносини між Вірменією і Францією були встановлені 24 лютого 1992 року і розглядалися як ідеальні, що проявлялось у співпраці двох держава у дипломатичній, культурній та військовій сферах. В результаті ідеальних відносин між двома державами у Франції 2006 рік був оголошений «роком Вірменії».
Історія
Середні віки
До ХІ століття французи та вірмени не мали великої кількості двосторонніх контактів, що пов'язано із великою відстанню між країнами. Тим не менш, існували ранні контакти між вірменами і французами в часи Римської імперії. У 554 році під час битви при Волтурно вірменський генерал Нарсес з східної частини Римської імперії витіснив французів та їх союзників — плем'я Алеманнів з Італійського півострова.
До кінця ХІ століття вірмени заснували князівство, а пізніше і королівство Кілікія, яке розташувалось на середземноморському узбережжі, і, таким чином, було доступним для французів та інших європейців, що брали участь в хрестових походах. В минулому Вірменія була християнським притулком для хрестоносців перед лицем ісламських армій Сирії і Палестини. На відміну від тюркського заселення території, прибуття французів було позитивно оцінено вірменськими письменниками та іншими інтелектуалами. У ХІІ-ХІІІ ст. постійні контакти із Західною Європою, а особливо з Французьким королівством, стали причиною великих соціальних, культурних і політичних змін у Кілікійській Вірменії. Вірмени, маючи власні гілки християнства, вступили в контакт і, відповідно, піддалися впливу католицьким ідеалам.
Остання династія (Лузіньяни), що правила Кілікійською Вірменією, була французького походження. Останній король Вірменії — Лео VI, похований у Сен-Дені Базиліка разом з такими відомими французькими королями, як Карл Мартелла, Людовік ХІV та інші. Фактично він був єдиним іноземцем, похованим на тій території.
Контакти за часів Османської імперії
В період правління Людовіка ХІV більша частина вірменських рукописів була перенесена до Національної бібліотеки Франції. Вірменія і вірменські символи часто ставали ознаками французької класичної літератури. Такі автори, як Монтеск'є, Руссо, Вольтер та інші часто описували стосунки їх головних героїв з вірменськими другорядними персонажами. Вірменські дослідження у Франції почали розвиватися після створення Вірменського відділу у Школі східних мов за ініціативи Наполеона І.
Сучасні дипломатичні відносини
Сучасні дипломатичні відносини між Республікою Вірменія та Французькою Республікою були встановлені 24 лютого 1992 року. 2 жовтня 2009 року Віген Читечян був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Вірменія у Франції. 5 листопада 2010 року Анрі Рено, Надзвичайний і Повноважний посол Французької Республіки у Вірменії вручив вірчі грамоти президенту Республіки Вірменія Сержу Саргосяну. Крім того, 1 грудня 2011 року Вардан Сірмейкс був призначений на посаду Генерального консула Республіки Вірменія у Марселі.
7 січня 2015 року Міністр закордонних справ Вірменії Едвард Налбандян виголосив промову про обстріл французької сатиричної газети «Шарлі Ебдо», заявляючи, що «Ми рішуче засуджуємо терористичний акт, здійснений в офісі журналу „Charlie Hebdo“ у Парижі», та додав, що «такі жахливі дії екстремістів не можуть бути виправдані та ще раз доводять необхідність більш ширшої солідарності у боротьбі міжнародного співтовариства проти тероризму». Уряд Вірменії також висловив «слова співчуття та підтримку народу, владі дружньої Франції, редакції журналу „Charlie Hebdo“ і родичам постраждалих».
Геноцид вірмен
Аж до початку ХХ століття проамериканські французи захищали права вірмен, коли вони були найменш захищені. Протягом 1915 року французи приймали десятки тисяч вірмен у Франції, яка була для них прихистком. Франція також була однією із небагатьох країн, що відправляла рятувальні човни вірменам. Населення Муса-Дага було врятоване французами, котрі поселили біженців у Лівані, здебільшого в місті Анджар.
У 1998 році, згідно резолюції Національних зборів Франції, «Франція визнає геноцид вірмен 1915 року», в той час як Туреччина сприйняла цей факт з гострою критикою. Франція також була першою європейською країною, яка офіційно визнала Геноцид вірмен (2001). Жак Шарак В 20067 році відбулось погіршення відносин між Францією і Туреччиною після того, як Національні збори Франції проголосували за законопроект, згідно якого невизнання геноциду вірмен вважалось незаконним.
Вірмени у Франції
На сьогодні у Франції нараховується від 250000 до 750000 вірмен, які залишились вірними своїм культурним витокам і в той же час інтегрувалися до Франції й значною мірою приєднались до франкомовної культури.
Велика кількість вірменських письменників, художників і музикантів, таких як Сар'ян, Кочар, Іссахак'ян, Комітас та багато інших працювали і померли у Франції. Французи разом з вірменами пишаються такими людьми, як Шарль Азнавур, Марі Лафоре і Анрі Верней.
Джерела
1. http://www.diplomatie.gouv.fr/en/country-files/armenia-366/
2. https://web.archive.org/web/20150406105801/http://mfa.am/en/by-countries/fr/
3. http://www.mediamax.am/en/news/politics/3330/ Edward Nalbandian. «Strongly condemn terrorist act committed in Paris», Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Armenia, 7 January 2015
4. Jones, Adam (2010). Genocide: A Comprehensive Introduction. p. 170.
5. Thon, Caroline (2012). Armenians in Hamburg: an ethnographic exploration into the relationship between diaspora and success. Berlin: LIT Verlag Münster. p. 25. ISBN 978-3-643-90226-9.
6. Taylor, Tony (2008). Denial: history betrayed. Carlton, Victoria: Melbourne University Publishing. p. 4. ISBN 978-0-522-85482-4.