Філіпп Леклерк
Філіпп Леклерк (повне ім'я Філіпп Франсуа Марі Леклерк, граф де Отклок, фр. Philippe François Marie de Hauteclocque; 22 листопада 1902, Беллуа-Сен-Леонар, Франція — 28 листопада 1947, Бешар, Алжир) — французький генерал часів Другої світової війни, маршал Франції (1952, посмертно). Вважається генералом союзників по Антигітлерівській коаліції, який звільнив Париж у 1944 році.
Філіпп Леклерк фр. Philippe Leclerc de Hauteclocque | |
Ім'я при народженні: | фр. Philippe François Marie de Hauteclocque |
---|---|
Народження: |
22 листопада 1902 Беллуа-Сен-Леонар |
Смерть: |
28 листопада 1947 (45 років) Бешар, Béchar Districtd, Бешар, Алжир |
Поховання: | склеп губернаторівd |
Країна: | Франція |
Релігія: | Catholicd |
Освіта: | Особлива військова школа Сен-Сір (1924), La Providenced, Lycée privé Sainte-Genevièved, Armoured Cavalry Branch Training Schoold (1925) і École de guerred (1939) |
Діти: | Henri Leclerc de Hauteclocqued |
Військова служба | |
Роки служби: | 1920-1947 |
Приналежність: | Збройні Сили Франції |
Звання: | Маршал Франції |
Командував: | Вільна Франція |
Битви: | Друга світова війна |
Нагороди: | орден Почесного легіону, Срібна Зірка (США), Орден «За видатні заслуги» (Велика Британія),Командор ордена Корони (Бельгія) |
Біографія
Походив з аристократичної родини. Навчався у французькій військовій академії де Сен-Сір.
В 1924 році після служби в Марокко він повернувся в Сен-Сір як інструктор.
Після поразки і капітуляції Франції у 1940 році виїхав до Великої Британії. Продовжував боротьбу у лавах «Вільної Франції» під командуванням генерала Шарля де Голля. Прийняв псевдонім «Леклерк», аби його дружина та діти, які лишились у Франції, не піддавались переслідуванням. Але навіть по закінченні Другої світової війни додавав псевдо «Леклерк» до свого імені.
Був відправлений у Французьку Екваторіальну Африку, де він зібрав місцевих керівників «Вільної Франції». Проводив операції у Габоні, чиї лідери підтримали Францію Віші. З території Чаду проводив рейди на території Лівії підконтрольній Італії.
Очолюванна ним дивізія брала участь у висадці в Нормандії. Брав участь у визволенні Парижа і Страсбурга. Після закінчення Другої світової війни в Європі у травні 1945 року він отримав у командування французької Далекосхідного експедиційного корпусу. Він представляв Францію під час капітуляції Японської імперії в Токійській затоці 2 вересня 1945 року.
Вважав необхідним політично вирішувати конфлікт, що зароджувався в Індокитаї, але не отримав підтримки на батьківщині і був відкликаний до Франції в 1946 році.
Загинув внаслідок авіакатастрофи в Алжирі в 1947 році.
Нагороди
Нагороджений 29 орденами і медалями Франції, Великої Британії, США, Польщі, Греції, Чехословаччини, Марокко, Тунісу, Лаосу.
Серед них:
- У 1952 році посмертно присвоєно звання Маршала Франції.
- Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону.
- Компаньйон ордена Визволення
- Військовий хрест 1939—1945
- Медаль Опору з розеткою
- Колоніальні медалі з планками: «Maroc», «Fezzan», «Koufra», «Tripolitaine», «Tunisie», «Extrême-Orient»
- Срібна зірка (США)
- Орден «За видатні заслуги» (Велика Британія)
- Командор ордена Корони (Бельгія)
- Військовий хрест (Бельгія)
Історія з рострілом 12 французьких есесівців
У військовій літературі існує історія про 12 французів з дивізії СС «Шарлемань», які перебували в госпіталі на лікуванні від поранень та потрапили в полон у 1944 році. До них підійшов французький генерал Філіпп Леклерк, який на той момент командував французькими військовими частинами у складі англо-американських військ.
Взнавши, що полонені есесівці є французами, він назвав їх «бошами» і «зрадниками» та спитав: «Як ви, французи, могли носити німецьку форму?»
Нащо йому відповіли: «Так як, ви генерал, носите американську!». За легендою Їх розстріляли після причастя у місцевого священика, коли вони заспівали «Марсельезу».
Поховали їх на третій день американські солдати, які порушили наказ генерала Леклерка залишити розстріляних без поховання[1].
Пам'ять
На честь генерала Філіппа Леклерка було названо сучасний французький основний бойовий танк «Леклерк».
Примітки
- Коли кричати "Зрада!", а коли краще промовчати. Процитовано 3 липня 2015.