Харківський колегіум

В українській та російській історіографіях заклад переважно іменується як "Харківський колегіум", проте на початок XVIII ст. в освітніх колах Лівобережної України була поширена традиція іменування навчальних закладів на честь засновників. Так зокрема на зразок Києво-Могилянської академії Харківський колегіум також іменувався Тихоріанською академією на честь його співзасновника Єпіфанія (Тихорського)[1].

Колегіум був заснований 1722 року у Білгороді, і в 1726 році перенесений до Харкова під назвою Слов'яно-греко-латинської школи. В 1734 р. був перетворений на Харківську Колегію для дітей усіх соціальних станів за зразком Києво-Могилянського колегіуму, що обумовило схожість основних принципів управління, навчально-виховного процесу. Основоположники Харківського колегіуму — білгородський єпископ Є. Тихорський та князь М. Голіцин. Харківський колегіум був другим за значенням після Києво-Могилянської академії навчальним та науковим центром в Україні, одним із провідних осередків формування української інтелігенції.

Харківський колегіум, будівля на зламі 18-19 ст.

Становленню Харківського колегіуму сприяла широка благодійна підтримка різних верств населення Слобідської України, завдяки якій склалися його значні земельні та господарські володіння. До колегіуму приймали дітей усіх соціальних станів — козацтва, духовенства, містян. Наявність великого господарства давала можливість навчати і утримувати значну кількість учнів (у серед. XVIII ст. — 400, на поч. XIX ст. — понад 800).

Зміст навчальних програм був близьким до програм Києво-Могилянської академії та Московського університету. У Харківському колегіумі викладали піїтику, риторику, філософію, богословіє, грецьку, латинську і російську мови.

В 1769 р. при Колегіумі були відкриті «додаткові класи» з викладанням прикладних наук (геодезія, інженерна справа, артилерію, музика, танці, малюнок, живопис та архітектура) та гуманітарно-природничих наук (математики, історії, географії, французької, німецької та італійської мов) з метою підготовки дворянських дітей до державної служби, які розташовувались за межами монастиря (на місці бібліотеки імені В. Г. Короленка). У 1789 році ці класи були відокремлені від Колегіуму і об'єднані з Народним училищем, а після заснування Харківського університету вони перетворилися на Слобідсько-Українську гімназію. 1795 року до програми введено фізику і природознавство, а на поч. 19 ст. ще сільське господарство та медицину.

З початку 19 століття із заснуванням Харківського університету, першими слухачами якого були учні Харківської колегії, власне колегіум втратив своє значення і 1817 році, внаслідок церковних реформ, які проводив уряд Російської імперії, був перетворений на Харківську духовну семінарію.