Харшачаріта

Харшачаріта складається з восьми розділів. Перші два присвячені самому Бані, у третьому автор розповідає про походження династії Пушпабхуті, до якої належав цар Харша, де розпочав свій життєпис.

У четвертому розділі йдеться про політичну історію королівства Станішвар та правління батька Харші Прабхакаравардхани. Королева Яшомати народила трьох дітей: синів Раджавардхану та Харшавардхану та дочку Раджашрі, яка згодом була одружена з королем Каньякубджі Грахаварманом.

П'ятий розділ присвячений військовій експедиції проти гуннів та подальшим трагічним подіям. Він веде похід на північ від Раджавардхани, а молодший брат Харші супроводжує його. Але незабаром Раджавардхану відкликали, бо він отримав звістку про хворобу батька, яка могла бути фатальною. Прабхакаравардхана помирає на руках у свого молодшого сина. Його вірна дружина, королева Яшомати, також прощається зі своїм життям.

Шостий розділ розповідає, як Раджавардхана дізнається про те що сталося, та зрікається престолу. Раджавардхана вирушає в похід, але помирає від руки короля Гауді, що підступно  вбив його. Харша стає вождем армії й обіцяє помститися за смерть брата і знайти сестру.

Сьомий розділ розповідає про військові походи Харші, під час яких він дізнався, що його сестра втекла з в'язниці та ховається у лісі Віндх'я. Харша посилає свого кузена Бханді з армією проти короля Гауді і йде за сестрою. У лісі він зустрічає буддійського ченця Дівакарамітро. Він розповідає про жахливий намір Раджастхарі себе спалити на вогнищі. Харші вдається врятувати її від самогубства, і вони разом повертаються до королівського табору. Так закінчується восьмий, останній розділ Харшахаріта.

Харшачаріта була перекладена англійською мовою в 1897 році Едвардом Байлсом Коуеллом та Фредеріком Вільямом Томасом.

Військовий історик Каушик Рой [1] характеризує Харшачаріту як "історичну вигадку".

Перекладено на телугу [2] в 1929 році М. В. Раманачарі з коледжу Махараджа, Віджаянагар.