Телугу

Те́луґу, телунґу, тенуґу, тенунґу[1] (самоназва: తెలుగు, telugu) дравідійська мова, поширена на півдні півострова Індостан, офіційна мова індійських штатів Андхра-Прадешу і Телангани. Також мовою розмовляють у сусідніх штатах Індії, Шрі-Ланці, країнах Африки, Близького Сходу і Океанії. Розрізняють дві форми мови: архаїчну книжну (грантхіку) і сучасну загальновживану (в'явахарику)[1]. Виділяють 4 основні діалекти[1].

Телугу
తెలుగు
Поширена в Індія (штати Андхра-Прадеш, Телангана, менші групи: Орісса, Карнатака, Таміл-Наду, Чхаттісґарх, Пудучеррі, Андаманські і Нікобарські острови)
Носії 83 млн (2001)
Писемність Телугу
Класифікація

Дравідійська сім'я

Південно-центральна група
Телугу
Офіційний статус
Офіційна  Індія
Коди мови
ISO 639-1 te
ISO 639-2 tel
ISO 639-3 tel

Історія

Найстаріші пам'ятки датуються кінцем VI — початком VII століття н. е. Література на те́луґу сформувалася пізніше, ніж іншими дравідійськими мовами. Ранні пам'ятки джайнської літератури IX—XI ст. були знищені після затвердження в Андхра індуїзму, тож початок літературної традиції на те́луґу поклали поети, що творили в XI (Нанная Бхатта) і XIII століттях (Тікканга, Ерапрагада). Ними був перекладений на те́луґу класичний давньоіндійський епос Махабхарата (мовою те́луґу: Андхра Махабхарата). Андхра — це назва народу, що говорить те́луґу, і країни, де він проживає; зрідка цей термін використовується і як інша назва самої мови те́луґу. Оригінальні твори з'явилися в XIV столітті, а норми літературної мови сформувалися в XV—XVI століттях під впливом санскриту і пракритів — середньоіндійських літературних мов, що розвинулися під впливом санскриту.

Як і в інших дравідійських мовах, класичний літературний і розмовний варіанти те́луґу доволі розрізняються. Проте вже в поезії проповідників руху бхакті (в XII—XIII століттях, а потім в XV столітті) використовувалася розмовна мова, а в XIX столітті виник рух, лідером якого був письменник Г. Аппарао, що ставив за мету створення нової літературної мови, наближеної до розмовної. Багато в цьому напрямку зробили Кандукурі Вірешалінгам та Уннава Лакшмінараяна.

У XX столітті нова літературна мова зайняла домінуючі позиції в художній літературі та засобах масової інформації. З 1968 року функціонує «Академія те́луґу», що розробляє нормативну граматику нової літературної мови («в'явахарика»); тоді як стара книжна мова («грантхіка») застосовується лише в обмежених сферах — зокрема, в поезії.

Перша граматика те́луґу Шабдачінтамані («Талісман слів») була складена Наннайєю Бхаттою в XI столітті; сучасний етап у вивченні те́луґу почався в XIX столітті (граматика Ч. П. Брауна та інші роботи). Крім європейських фахівців, те́луґу активно вивчається індійськими вченими в університетах Гайдарабада, Тірупаті, Вішакхапатнама.

Характерні риси

Характерні риси мови те́луґу: втрата давніх альвеолярних шумних і ретрофлексного сонанта, часте випадання кореневого голосного; розрізнювання в однині двох родів: чоловічого й нечоловічого[1].

Див. також

Примітки

  1. Андронов М. С. Телугу // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література

  • (рос.) Петруничева 3. Н. Язык телугу. М. : Наука (видавництво), 1960. — 111 с. — (Языки народов Азии и Африки) — 1200 прим.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.